Юрій Георгійович Герасименко - Еліксир життя, Юрій Георгійович Герасименко

Неділя випала не дуже весела — низько нависли хмари, часом зривався холодний вітер із мжичкою. Одне слово, хоч з дому не виходь.

Але, на диво випадковим свідкам, од пристані відчалив невеликий прогулянковий катер з чотирма здорованями на борту й узяв курс до Диявольського острова, що виднівся неподалік у затоці.

Ніхто не знав, як називається острів насправді і чи є у нього назва взагалі. Ще недавно його називали островом Жардіти: на трьох зручних для висадки пляжах бовваніли великі щити з написами: “Приватна власність Жардіти. Виходити заборонено!” Диявольським острів нарекли відтоді, як Жардіта-молодший надумав улаштувати тут місце розваг і відпочинку. Він опорядив пляжі, поставив легкі будиночки, відкрив атракціони й літній ресторан. Можливо, цей клаптик суходолу й виправдав би своє нове призначення. Та відпочинок закінчувався у ресторані чи поблизу нього в кафе, захмелілі керманичі човнів, катерів, яхт часто врізалися суднами одне в одне, кількість жертв на воді різко зросла. Відповідно впала сума прибутків від охочих розважатися з такими наслідками, — і вже восьмий місяць Жардіта-молодший сповіщав про здачу острова разом з усіма будівлями в оренду, щомісяця збавляючи суму. Вона дійшла вже того рівня, що стало ясно — далі знижувати нікуди.

У квартеті здорованів, які під дощем висадилися на Диявольському, можна було впізнати тренера “Нових Колумбів” Енріке Манету, його молодшого брата Чезі, президента правління клубу та скарбника. Певно, вони попередньо домовилися з Жардітою, бо почували себе на острові повними господарями: відмикаючи двері ключами з цілої в’язки, оглянули ресторан, кухню, найближчі будиночки. По оглядинах Енріке задоволено підсумував:

— Годиться, база чудова! Поставимо на галявині пару воріт, завеземо ще пару переносних — і мені більше нічого не треба, можу хоч завтра приступати до тренувань.

— Так, із нашим скромним бюджетом на нинішній сезон це просто знахідка, — погодився й скарбник. — А повітря яке! Курорт, та й годі…

— Справді, кращого не знайдеш, — підтримав скарбника й свого старшого брата Чезі Манета. — Тільки доведеться ось там, на пагорку, спорудити вишку. Місце високе, звідти буде видно кожну посудину, яка непомітно пристане до берега.

— Ви боїтеся, що нас украдуть? — реготнув президент клубу.

— Бог з вами, Хельмут, кому ми потрібні і для чого? — засміявся й Чезі. — Як завжди, я турбуюся про те, щоб зберегти секрети нашого Енріке. Вчорашня прес-конференція вельми зацікавила всіх: подивіться, що пишуть газети. Впевнений, що тренери інших команд дали б скільки завгодно, аби хоч раз невидимкою побувати на аналізі гри.

— Он воно що! — озвався президент. — Але ж підійти непомітно до цієї веранди, — а ігри аналізуватимуться, мабуть, тут, — неможливо…

— Шановний Хельмут, ви мене дивуєте, — докірливо й трохи насмішкувато похитав головою Чезі. — У вашому віці, на вашій посаді, та ще й маючи діло зі мною, слід уже навчитися поважати неперевершені можливості сучасної техніки. Навіщо підкрадатися впритул до веранди, ризикуючи дістати ціпком по спині? Ви знаєте, що таке спрямований мікрофон? Він дозволяє ось зараз, у що мить, підслухати й записати нашу розмову на плівку з відстані чотириста метрів. Нам ще доведеться перед початком кожного обговорення спеціально прочісувати острів.

Президент уважно поглянув на молодшого Манету, спитав:

— Скажіть чесно, тільки цілком чесно: ви оце навмисне намалювали таку страшну картину, щоб підвищити собі ціну? Я гадаю, рано чи пізно метод аналізу вашого брата стане відомий суперникам, це в основному справа часу. Полювати за нами почнуть уже завтра, в понеділок. Можна зробити так, як передбачаєте ви. Можна й простіше. Наприклад, підкупити за добрі гроші когось із наших футболістів, він запише все на мікромагнітофон. Але ж Енріке говорить переважно звичайні речі, тільки довше за інших тренерів; правду знаємо лише ми з вами.

— Так-то воно так, — мовив Чезі, задумливо докусюючи зірвану стеблинку. — І щодо підвищення ціни ви теж маєте рацію, Хельмут, тільки про це трохи пізніше. Головне ж полягає в тому, що не можна вважати всіх за дурнів. Коли розумний тренер стане свідком двох-трьох аналізів та ще й перегляне свій запис матчу з нами, він може здогадатися, що не такий уже й геній мій братик, що йому дуже допомагає ще хтось або щось. Можливо, мій ящик. Полювання за нами не тільки посилиться, його поведуть іншими методами, а це вельми небажано. Ось чому доведеться в нашій команді відновити деякі стародавні олімпійські звичаї: як колись древні виходили на старт, так тепер на обговорення ігор кожен футболіст приходитиме в чому мати народила і одержуватиме особисто у мене свій халат. Нікому жодних винятків! І сторожову вишку теж доведеться звести, так буде надійніше.

— Ну, це дрібниці, це завжди можна зробити, — кивнув президент. — Мені здається, зараз у вас на думці щось складніше. Давайте, Чезі, переходьте до справи.

— Ви на диво здогадливі, Хельмут, — відповів молодший Манета, зручніше вмощуючись на бильцях веранди. — Я б хотів дістати скромну прибавку до раніше обумовлених сум. Скажімо, в розмірі п’яти тисяч…

— На місяць? — квапливо спитав скарбник.

— Ні, за кожен матч, — відказав Чезі й підкреслив: — За кожен виграний матч. Зрозуміло, передусім за вчорашній, сенсаційний.

Над верандою запанувала гнітюча тиша. Чезі так само спокійно, як і раніше, жував зірвану стеблинку, його старший брат здавався безстороннім, а президент і скарбник розгублено перезиралися. Після блискучої перемоги над чемпіоном країни вони нюхом досвідчених бізнесменів відчули, що цей пройдисвіт вимагатиме надвишки.

Гадали, він попросить п’ять, ну вісім тисяч на місяць. Але зажадати п’ять тисяч за кожну перемогу!..

— Вибачте, Чезі, але це занадто, — першим оговтався скарбник. — Це… справжнє пограбування клубу. Двадцять матчів за сезон, сто тисяч!..

— Даг, я знаю, що ви вмієте дуже добре й швидко рахувати, — урвав його молодший Манета. — Та є одне мудре правило: хай кожен лічить гроші у власній кишені, не турбуйтеся надто за клуб. Я також дещо прикинув, — він поклав на стіл перед президентом змережаний цифрами аркуш