Юрій Георгійович Герасименко - Еліксир життя, Юрій Георгійович Герасименко

— Припустимо, ми повірили вам, Енріке, тим більше, що знаємо вас багато років, пам’ятаємо ваші успіхи і невдачі. Мене цікавить інше: ваші нинішні погляди на футбол?

— Мої погляди? — Манета глянув на співрозмовника й подумки відзначив: “Старий лис щось чує, нема сумніву”, а вголос відповів: — їх зумовлено становищем нашого клубу. Він ще молодий і дуже бідний, орієнтуватися на придбання відомих чи перспективних молодих зірок — це поки що не для нас. Тому у мене був єдиний вихід: спробувати створити команду-зірку. Не розумієте? Пояснюю. Як ви, певно, помітили, у нас нема чітко визначених солістів. Сьогодні чотири м’ячі забили нападаючі, стільки ж півзахисники й захисники. Наші основні принципи — захищатися і атакувати колективно, а бити по воротах мусить той, хто перебуває у найсприятливішій позиції.

— Та це ж загальне правило! — заперечив да Сільва. — Так прагне діяти кожна команда, і трапляється, що голи забивають навіть центральні захисники.

— Отож, саме трапляється, — багатозначно підніс вгору палець Манета. — У нашій команді це не примха сліпого випадку, а закон гри. Я не хотів сьогодні, на старті сезону, розкривати карти повністю, але, хай йому грець, скажу: в нас на озброєнні є двадцять дев’ять варіантів атаки. Коли хоч один з них розвивається згідно із заздалегідь опрацьованим планом, він будь-що завершиться створенням зручної для взяття воріт позиції…

— Не смішіть нас, Енріке, ми не діти! — зауважив знову да Сільва. — Не можуть футболісти перетворитися на автоматичних виконавців заздалегідь накреслених схем, грати, мов… музиканти по нотах.

— Згоден, не можуть, — кивнув головою наставник “Нових Колумбів”. — Там, де є зірки. Одержав м’яч, скажімо, Чест чи Бібі, і вся команда терпляче жде, що то утне наше світило. Ніхто не знає, куди він піде, кому зробить передачу. Не те в нас. Хоч би в кого був м’яч, кожен гравець знає, що йому треба робити без м’яча, куди виходити, чого чекати, хто в тій чи тій ситуації має вдарити по воротах, навіть куди може чи мусить відскочити м’яч у разі неточного удару, де його перехопити чи добити у ворота. — І з несподіваним теплом у голосі Манета додав: — У мене чудові хлопці — не примхливі, слухняні, кожен робить тільки те, чого від нього вимагають, і не більше.

— Але ж це якесь футбольне рабство!

— Або високий вияв свідомої ігрової дисципліни, вважайте, як хочете. Одне обіцяю твердо: ми ще не раз здивуємо вас, двадцять дев’ять награних варіантів — не жарт.

— Останнє питання, — невгавав да Сільва. — Це вашому клубові належить відеомагнітофон, котрим записували сьогоднішній матч? І для чого вам запис цієї, вже минулої гри?

— Помітили все ж, — усміхнувся Манета. — Шкода, саме про це я б не хотів розповідати. То наша новина, так би мовити, невеликий секрет фірми.

— Енріке, викладайте все, як на сповіді, в рамках можливого, звичайно, — порадив да Сільва. — Знаєте, ваші колеги — народ досить забобонний, можуть висунути вимогу, щоб принаймні в гостях вам не дозволяли встановлювати поблизу поля відеомаг. Так зроблять раз, удруге, втретє, і доведеться вам відмовиться від своєї новинки.

— Боюсь, — озвався тренер переможців, — що станеться навпаки. До наступного туру всі команди матимуть відеомаги. Річ винятково корисна, мені хотілося хоч трохи потримати її в секреті.

— Завтра неділя, — вів він далі майже замріяно, — мої хлопчики відпочиватимуть. А післязавтра рівно о дев’ятій нуль-нуль почнеться детальний аналіз сьогоднішнього матчу. Як це робиться — ви добре знаєте: тренер бубонить свої зауваження, футболісти, нудьгуючи, слухають його. І все ж нудно, аж у сон хилить. Адже через півгодини після матчу, та ще переможного, тренер забуває більшу половину того, що хотів сказати: під час гри робити нотатки в блокноті ніколи. От і виходить, що ламаного шеляга не вартий такий аналіз: вивітрилися з пам’яті подробиці, забулися емоції, лишився тільки звичний набір слів: добре — погано, вдало — невдало…

На обличчях журналістів з’явилися посмішки: справді, скільки вони бували в командах у понеділок, нічого путнього в тих тренерських нотаціях не чули.

— А тепер уявіть собі, що аналіз матчу ведеться з допомогою відеомагнітофона й телевізора з екраном мало не на всю стіну! — з піднесенням виголосив Манета. — Можна не тільки відновити весь хід зустрічі. В разі потреби можна зупинитися на якомусь моменті, повернутися назад, прокрутити той чи той кадр кілька разів. 1 сам пригадаєш все, що хотів сказати хлопцям, та й їм дуже корисно побачити себе в грі немов збоку, критичним поглядом оцінити власні дії…

— Просто, як усе геніальне, — підбив підсумок загальному подиву Соді да Сільва. — Енріке, ви новатор, стверджую це як ваш колишній колега. Адже й перед кожним матчем ви можете переглянути плівку, на якій зафіксовано чергового суперника, придивитися до його тактики, скласти певний план гри.

— Можемо, але не робимо цього. Ви мене все ще не зрозуміли. Післязавтра ми будемо аналізувати сьогоднішній матч. Нас найменше цікавлять дії “Олімпіка”, хіба що в ті моменти, коли ми відчули справжній опір. Головне — побачити себе, свої помилки й промахи, щоб постаратися надалі не повторювати їх. А хто буде нашим наступним суперником, байдуже. Тим більше, що кожна команда може придумати якусь хитромудру новину, котра зведе нанівець мою попередню установку гравцям. Наше завдання зовсім інше: нав’язати суперникові свою гру, продиктувати свою волю, а там уже його клопіт…

— М-мм, загадали ви нам загадку, — роздумливо мовив да Сільва. — І ще прохання, Енріке. Можна и понеділок побувати у вашій команді на аналізі гри?

— Соді, вибачте, мені дуже важко відмовляти саме вам, патріархові футбола. Але… поки що не можна, — твердо відказав Манета. — Ми ще зовсім молодий клуб, але ми хочемо стати чемпіонами, і тому нам треба багато чого зберігати в таємниці. Хоч би те, що я кажу хлопцям, на що звертаю їхню увагу. Розумієте, існує й методика аналізу гри, поки що вона — тільки моя.