Олексій Михайлович Волков - Переможець отримає все

перед ними під стіною. Напевно, всім трьом здалося, що це фінал, коли тіло непоступливого господаря ворухнулося востаннє, ніби вже неконтрольовано. Непритомне тіло вже застигало в тому останньому русі, але рука лежачого ніби випадково ковзнула півколом, ледь зачепивши по штанях тих двох, які стояли найближче. А потім увесь він, наче отримавши інерцію від руху власної руки, скривився й таки витягнув з-під себе нерухому стопу та опинився в попередній позиції на одному коліні. Тільки тепер у його руці блищав зазубрений з одного боку ніж. Обидва глянули на свої ноги одночасно. Штанини розрізані, наче бритвою, а по ногах юшить кров. Зойки, що вирвалися в обох, свідчили про розгубленість. Але й люті не поменшало. І той, із молотом, озвірівши, замахнувся втретє. Поранена нога його зігнулася в коліні, та це не зменшило сили удару.

Останньої миті Віктор лише затулив голову здоровим плечем, адже відхилитися не міг. Бік його торкався каменя, з якого дивилася вона. Зоряна. Та Зоряна, яка належала йому і яку хотіли відібрати. Та, яку він не міг нікому дати скривдити.

Це був не удар. Нападник просто щосили з відстані трьох кроків запустив молота, цілячи у Віктора. Звісно, до пораненого хижака, який захищає лігво, небезпечно підходити ближче. Залізо зачепило бік, поваливши Віктора на якусь мить зовсім на плиту, але одразу, вирівнявши положення, він знову націлив вістря штик-ножа на ворогів.

Їхні ноги були закривавленими, до того ж двоє вже втратили зброю. І тут із сіней боязко зазирнув четвертий. Матюки й прокльони лунали в хаті ще якусь хвилину, поки вони чим попало замотували ноги просто по розрізаних штанинах. Потім стало тихо. Вони пішли.

Від болю темніло в очах, і Віктор розумів, що зараз знепритомніє. Не втримавшись, він таки осів просто на зламану ногу. Крик вдалося стримати, але в очах одразу розлилася цілковита темрява.

Віктор не уявляв, скільки часу пролежав непритомний, а коли почав щось розуміти, то вже знав, що мусить будь-що зробити кілька нагальних справ. Насамперед він роздер простирадло і, діставшись грубки, прив'язав до поламаної ноги рівну палицю, якою розгортав вугілля. В голові щоразу паморочилося, а очі періодично переставали бачити. Якоїсь миті стало зовсім зле, і він виблював. Після цього довго лежав нерухомо, тамуючи блювоту. Потім, долізши до вікна й відчинивши одну стулку, викинув чимдалі штик-ніж. Відпочивати довелося кілька хвилин. Віктор примушував себе розплющувати очі. Страшенно крутилося в голові і знову нудило, а все тіло била пропасниця. Нога чимдалі більше наливалася важким і нестерпно боліла навіть у спокої. При найменшій же спробі рухів хотілося кричати, але він тільки стогнав.

Залишалося зробити найважче й найважливіше. Від удару молота гранітна плита відстала від стіни й навіть рухалася, а по самій плиті пішла тріщина. Розхитати її, коли не маєш чим упертися в підлогу, виявилося надзвичайно важко. При кожній новій спробі все пливло перед очима. Одна рука була наче не своя, хоч і рухалася. Нарешті плита випала з ніші й лягла просто на нього, притиснувши до підлоги тепер уже здорову ногу. Віктор вивільнив її та по сантиметрах сунув важкий камінь у напрямку старої, ще «рідної» для цієї хатини, шафи, не вірячи, що зуміє це зробити. Далі можна буде рятувати себе. Але спочатку це. Плиту треба засунути під шафу, обличчям донизу. І лише потім, якщо він ще дихатиме, то знайде мобільний і викличе швидку допомогу. Побачивши зламані двері і його в такому стані, медики викличуть міліцію — хотітиме він того чи ні. А ті вже гулятимуть, де захочуть, обдивлятимуться замки, місце події і знаряддя злочину — Віктор сподівався, що недовго. Кому він потрібен… Її не повинен бачити ніхто. Ніхто не зверне уваги на брудну, вимащену цементом плиту під шафою. Ім'я найкращої у світі жінки, найгарніше ім’я, не повинні товкти язиками.

Коли він отримав змогу натиснути на кнопку мобільного, ніч надворі вже закінчувалася. А ніч у його свідомості настала одразу після цього.

XI

Віктор здригнувся мимоволі, коли за стіл поруч із ним хтось по-хазяйськи опустився, гмикнувши при цьому так, наче розвантажив цілий вагон. Обриси в сукні без рукавів зникли разом зі стукотом високих каблучків по бруківці. Так несподівано…

А той, хто приземлився біля нього так панібратськи, закотив очі і мрійно проспівав собі під носа:

Гражданє, купіте, папіроси! Подході, зольдатен унд матросен…

Раптове обурення зникло з обличчя Віктора, поступившись ледь прикрому виразу.

Подходітє, пожалєйте, Сіроту меня согрєйте, Посмотрітє, ногі мої боси…

— Привіт мрійникам, странствующим лицарям і так далі… Я думав, ти вже давно власний автохаус відкрив десь хтозна-де, а він досі ганяє…

Віктор потис простягнуту руку й побачив, як до столика просувається другий — очевидно, напарник Ігоря — його знайомого ще з перших поїздок.

— Ну як — розповідай. — Ігор явно жалкував, що не має змоги «сообразити» за зустріч, оскільки всі троє були за кермом.

— Що розповідати? — Знизав плечима Віктор. — Усе як і раніше. Нічого не змінилося.

— Ти досі в тому своєму… — Ігор скривив обличчя, забувши назву його містечка.

— Досі, — поблажливо всміхнувся Віктор.

— І досі холостякуєш? Молодець. А я три роки тому не втримався. Вже синові… е-е… так і є, три! — Вони з напарником загиготіли. — Ні, не зальот. — Підняв він обидві руки. — Кохання. Да… Ото твоя біла стоїть?

Вони все-таки дозволили собі по кухлю пива, адже Ігор упросив старого знайомого посидіти подовше. Розповідав про себе, про те, як того самого року, коли женився, «влетів» фінансово. І про те, як зумів викрутитися. Віктор більше відмовчувався, а як і розповідав що, то виключно про бізнес. Адже все його життя, окрім цих машин, складалося з того, про що не можливо було розповісти нікому.