Курт Герварт Балль - Атомний вогонь над океаном

— Міс Стефсон позавчора була в Бредлі вдома.

— Позавчора. Можливо, тоді Ліліан ще ділилася з нею своєю мрією про товстощокого хлопчика або дівчинку, схожу на Ліліан чи на Біт. Але то були тільки мрії. Цієї ночі народилася не дитина, а потвора. Без вух, очна порожнина заросла. Ніс з двох запалих дірок, а в правій половині обличчя навскіс діра — рот. Шкіра зелена. Замість ноженят у цієї істоти покалічені руки. Вона була жива. Не знаю, як це сталося, але Ліліан побачила потвору, свою дитину. Сестра сказала, що жінка била себе по голові, репетувала. Тепер вона верзе щось недоладне, мов божевільна. А Роджера Бредлі ти ж сам бачив!

— І ти думаєш, що це під впливом проміння?

— Ліліан Бредлі до останніх місяців працювала в лабораторії. Коли додержуватися правил, небезпека тут, мабуть, не більша, ніж на іншому підприємстві. Але під час вибуху в корпусі 37 Ліліан була на вулиці й опинилася в зоні дії променів. Лікарі кажуть, що існує так зване явище мутації — раптова зміна спадкових якостей організму. Такі зміни можливі при найменшій дозі гамма-променів.

Барн не знав, що сказати. Ось вона загроза біологічного виродження, яку змальовував Джеймс Стефсон. А хто в цьому винен?

Після недовгої паузи Хріс Браун спитав:

— Ти казав, що твій батько прийняв усі лабораторії?

— Принаймні більшість. Він працює над новою конструкцією за безпосереднім дорученням Брекдорпа.

— Нова конструкція! Це бомба! Мехіко-Занд має виробляти бомби, звичайно, нового типу, без радіації. Але твій батько не створить її. Не сердься на мене, Барн, я його знаю. Метіус, можливо, був би здатний створити її. От тільки коли… Мабуть, цей мрійник прокинувся б раніше і зрозумів би, що він робить! А твій батько? Він, звичайно, докладе всіх зусиль, щоб виконати завдання. «Чиста» бомба! Наче можна взагалі назвати чистим інструмент, який виготовляють для вбивства.

— Бомба лишається бомбою, це правда, — змушений був погодитися Барн. — Те, що мій батько її не створить, теж правда. Він рискує своїм ім'ям ученого. Але колись він це й сам зрозуміє.

— Може, зрозуміє, а може й ні. Тобі треба поговорити з батьком, Барн. Він, правда, захоплений ідеєю американського століття, та це не дає йому права займатися виготовленням бомби.

Хріс Браун випростався на шезлонгу, його широко розкриті очі дивилися в блакитне небо.

— Слід було б повідомити Берда Магона, — подумав уголос Барн. — Але це означало б зрадити батька.

— При чому тут Берд Магон? — швидко запитав Браун.

— Через ці огидні історії забуваєш розповісти все як слід, — відповів Барн і ніяково всміхнувся. — Ти тоді просто зник кудись. Ніхто про тебе нічого не чув.

— Я два роки служив у морському відомстві. Вів дослідницьку роботу. Потім перейшов сюди. А ти все дружиш з Бердом?

— Дружу. Він секретар Міжнародного товариства по мирному дослідженню. Джеймс Стефсон, спеціаліст з променевої медицини, голова цього товариства. Біт його онучка.

«Знову Біт», — подумав Браун. Йому така фамільярність, близькість між Барном і дівчиною завдавала болю.

— А ти член товариства?

— Ти такий же цікавий, як детектор брехні, — жартівливо відповів молодий Кальман.

— В Мехіко-Занді вчені не мають права належати до будь-якої міжнародної організації. Інакше договір анулюється, і ніхто в Штатах таку людину не візьме на роботу.

— Знаю, читав договір. Але ж послухай, Хріс. Хіба це означає, що тут треба без вагання робити все, що накажуть?

Браун уважно глянув на приятеля, але не промовив ні слова.

— Про це ми поговоримо іншим разом, Барн, — промовив Хріс. — Зараз ідеться про те, як тобі відрадити батька від роботи над бомбою. Я, правда, не вірю, що тобі це вдасться. Пани директори, мабуть, добре обробили Джека Кальмана. Він хоче стати рятівником людства і не дозволить собі ніяких сумнівів.

— Хріс, мій батько все обміркує.

— Я ж його знаю.

Гість підвівся. Хворий подав йому руку і промовив:

— Послухай, Барн, в ім'я нашої давньої дружби кажу тобі, тримайся Стефсонів, обох Стефсонів… — Він замовк. Все його тіло знову пронизав біль. Потім Браун тихо, але твердо додав — Треба щось робити, запобігти цьому випробуванню. Нам не потрібні бомби…

За дорученням професора Стефсона молодий Кальман відвіз до корпусу 17 матеріали дослідів. Тедд О'Брайєн, що сидів за кермом, звернув увагу науковця на невисоку довгу будівлю.

— Корпус 11. Тут дресирують смерть. Це «бар привидів доктора Снобіна». Якщо там бабахне, то на місці, де стоїть Мехіко-Занд, лишиться, мабуть, тільки велика яма.

— Ви намалювали таке страхіття. Нічого боятися, Тедд, — розсміявся Барн. — Адже в них там є запобіжні автомати.

— Це правда, але біля автоматів сидять люди. А всі працівники корпусу 11 трохи хворі на голову. В них надто збуджені нерви.

— Я ще не був у «барі привидів». — Барн замислився, його вабило подивитися на цю експериментальну лабораторію. До того ж там працював Єф Гарріман, з яким йому радив познайомитися Браун.

— Краще тримайтеся подалі од цього пекла. Та вам навряд чи й пощастить потрапити туди. Люди Шпрінгера уважно пильнують цей корпус. А хто попаде до рук «горили», не радий буде життю.

— А це ж хто такий, той «горила»?

— Можливо, я не повинен вам говорити, містер Кальман. — Шофер трохи помовчав — Так звуть у нас професора Метіуса. Ви ще узнаєте його. Краще не потрапляти йому на очі.

Коли Барн виходив з корпусу 17, Тедд О'Брайєн розмовляв з якимсь будівельником. Побачивши молодого вченого, робітник одразу ж пішов.

— Хто це? Чого він утік? Я ж не кусаюсь!

— Звідки він знає, містер Кальман. Френка Говена вже так часто кусали, що він воліє не наражатися на небезпеку. Бідний хлопець. Він працював у Чікаго десятником на будівництві і якось не втримав язика