Вальдемар Бонзельс - Пригоди бджілки Майї

було, щоби хтось із чужих бджіл хотів зайти, та ще й так рано?

Майя вигукнула пароль, який ідентифікував її як бджолу саме цього вулика, і вартові одразу ж її відпустили.

— Як це так? — закричали вони в один голос. — Ти одна з наших, а ми не знаємо тебе в лице?!

— Відведіть мене негайно до королеви, — не захотіла вдаватися до довгих пояснень Майя. — Ведіть зараз же, інакше може трапитися велика біда!

Вартові стояли на місці і переминалися з ноги на ногу. Вони не наважувалися виконувати наказ, бо не розуміли, про що йдеться.

— Королеву не дозволяється будити перед сходом сонця, — нерішуче мовив один із чатових.

Тоді Майя скрикнула так голосно і пристрасно, що обох вартових аж заціпило: «Вона взагалі може не прокинутися! За мною летить смерть, — та додала гнівно: — Ведіть мене до королеви, зараз же!».

Перелякана та глибоко вражена її словами сторожа відразу кинулася виконувати наказ.

І ось вони вже гуртом поспішають теплими, до болю знайомими вулицями і переходами. Майя пригадувала одне місце за іншим. Водночас її охопив цілий вихор відчуттів: хвилювання, поспіх, її серденько тяжко стріпувалося від глибокого суму, який їй навіювали рідні місця.

«Я знову вдома», — лопотіла вона зблідлими вустами.

У прийомній залі королеви у Майї мало не підкосилися ноги. Вона враз відчула себе страшенно втомленою. Один із вартових одразу кинувся на допомогу і підтримав її. Тим часом інший кинувся у покої королеви. Обоє солдатів уже відчули, що має відбутися щось надзвичайне, отож вартовий, який тепер виконував роль посильного, біг з усіх сил. Кілька бджіл, які мали готувати віск, уже були на ногах, отож з цікавістю випинали голівки: що сталося? З парадної кімнати королеви вийшло двоє офіцерів. Майя відразу зрозуміла, що це її особиста охорона. Обидва мовчки і серйозно, не промовивши ані слова, встали по обидва боки від входу. Це означало, що скоро з’явитися і сама королева.

Королева прийшла сама, без почту, з нею були лише дві служниці та особистий ад’ютант. Коли королева побачила, в якому поганому стані маленька бджілка, яка вона схвильована, то відразу кинулася до Майї, а з її обличчя зникла суворість.

— Ти прийшла з важливою звісткою? — спокійно запитала королева. — Хто ти?

Майя не могла мовити ані слова… Зрештою, доклавши чималих зусиль, їй вдалося вигукнути: «Шершні!».

Королева страшенно зблідла з лиця, та опанувала себе. Це надало сили і Майї.

— Ваша Величносте! — вигукнула бджілка. — Прошу мене вибачити, я не виконувала своїх обов’язків, як це належиться бджолі. Але про це я пізніше розкажу і покаюся у тому, що зробила, і про що шкодую усім своїм серцем. Та зараз мова не про це. Цієї ночі мені дивом вдалося вирватися з полону шершнів. Останнє, що я від них почула, було ось це: нині на світанку на поліс буде скоєно напад з метою грабунку та захоплення полонених.

Неможливо описати той жах, який справили Майїні слова на оточуючих! Обидві служниці, голосно скрикнувши, гепнулися додолу, втративши свідомість, охоронці-офіцери, бліді від жаху, готові були вибігли з кімнати, щоби бити на сполох і піднімати військо, а ад’ютант лише промовив: «Господи Боже милосердний» — і роззирнувся навсібіч.

Варто лише було побачити, з яким холоднокровним спокоєм та силою духу королева сприйняла цю жахливу новину! Вона трішки випросталася, і її постава набула того вигляду, який всіх насторожував і водночас викликав безмежну довіру. Маленька Майя подивилася на повелительку і, здригнувшись, подивувалася її величі.

Королева кивнула, підкликаючи до себе обох офіцерів, і коротко та голосно віддала кілька наказів. Майя почула лише закінчення: «… даю вам хвилину на виконання, інакше залишитесь без ваших голів». Проте обоє офіцерів зовсім не виглядали на таких, кого треба було підганяти: вони миттю рвонули з покою виконувати доручення.

— Вельмишановна пані, — видихнула Майя.

А королева, нагнувшись, поглянула бджілці у вічі. Майя побачила, що повелителька дивиться на неї ніжно і її погляд сповнений любові.

— Я дякую тобі, — сказала королева. — Ти врятувала нас усіх. І що б ти раніше не скоїла, твій сьогоднішній вчинок у тисячу разів перекриває попередні провини. А зараз, серденько, іди, відпочинь. Ти жахливо виглядаєш… І рученьки он як трусяться.

— Я хотіла би померти за вас, — пролепетала бджілка.

Тоді королева відповіла: «Ти не повинна цим перейматися.

У нашому полісі живуть тисячі бджіл, і кожна готова пожертвувати собою заради блага інших, заради мене. Тут є кому воювати і є кому помирати, якщо доведеться. Іди відпочинь».

Королева ще раз нахилилася до маленької, поцілувала її у чоло, а потім кивнула своїм покоївкам, щоби вони потурбувалися про спокійний сон Майї.

Бджілка була щаслива до глибини душі! Немов у забутті, вона десь здалеку чула дзвінкі та високі сигнали сурм, бачила, як високопоставлені чиновники збігалися і штовхалися у передпокої королеві, а потім Майю захопило глухе гудіння, що сколихнуло весь вулик.

«Солдати, наші солдати!», — прошепотіла покоївка, яка стояла поруч. Останнє, що Майя почула, лежачи в маленькій і тихій спаленьці, куди її привели і вклали в ліжечко покоївки, це ритмічні звуки маршового кроку війська, що гупало мало не за дверима її кімнати. Весело і бадьоро лунали чіткі команди… А вже засинаючи, вона почула маршову пісню бджіл-солдатів:

Світле сонечко яскраве, Нас на битву проводжай! Дай нам битися на славу, Перемоги побажай! З нами королева-мати, Ми — її міцні солдати! Глава шістнадцята
Битва бджіл із шершнями