Володимир Леонідович Кашин - Тіні над Латорицею

Бідолашний Козак з ніг збився, нишпорячи на Староминаївській і прилеглих вулицях, розпитуючи мешканців. Ніхто з сусідів Іллеш не бачив жодних зайд, не чув уночі шуму на вулиці, навіть передсмертного крику Єви. І все це у передмісті, де частенько прислухаються до того, що робиться за чужим парканом.

Що ж стосується Ернста Шефера, який тримається зараз, наче нейтральний свідок, то йому приготовано несподіванку. І хоч би як затягував відповідь, все одно мовчанкою не відбудеться.

Наперед відчуваючи розгубленість підозрюваного, Коваль раптом строго запитав:

— Де ви були в ніч на шістнадцяте?

Пильним оком помітив, як у Шефера ворухнулися руки з грубою золотою обручкою і чорним агатовим перснем на товстих, наче обрубаних пальцях, здригнулися напівопущені м'ясисті повіки. О, Шефер добре розумів його і без перекладача!

Поки інспектор Габор перекладав запитання, м'ясник опанував себе.

— Як де? Вдома… Я завжди ночую вдома.

Лейтенант повторив ці слова. Шефер дивився на Коваля незворушно.

— Хто може підтвердити?

— Капітан Вегер уже говорив із моєю дружиною, вона підтвердила.

— Більше ніхто?

Шефер знизав плечима: мовляв, а хто ж іще може знати, де він ночує.

Усім своїм виглядом старий німець удавав людину, ні в чому не винну і навіть ображену за те, що його допитують, коли йому так нелегко: хоч якою поганою була Катарін, а все ж сестра! І бідолашні племінниці!

А підполковник дивився на нього і думав: якщо не підтвердиться провина Шефера, то через півроку м'ясник і його дружина стануть власниками будинку і всього майна, на яке давно зазіхали.

Дмитру Івановичу Ковалю, який віддав усе життя встановленню істини і торжеству справедливості, було б прикро, якби Ернст, який ворогував із сестрою, скористався би її добром. Але це було б законно, бо симпатій і антипатій закон не враховує. Якщо за законом Шефери єдині спадкоємці будинку і майна Іллеш, — значить, це і є справедливість…

Але якщо це не гра примхливої долі, якщо Каталін та її нащадків позбавила життя міцна рука м'ясника, то смисл існування Коваля зараз і полягав у тому, щоб викрити убивцю. В цьому буде й найвища Справедливість!..

Підполковник нараз спитав:

— Хто ваші сусіди?

— Мої сусіди?

— Найближчі.

— З одного боку живе лікар Івасюк, з другого — пенсіонер Коповскі. Садок межує із подвір'ям інженера лижної фабрики Макогонова, але від будинку це далеченько.

— Івасюка немає у місті?

— Скоро місяць, як всією сім'єю подалися у відпустку до моря.

— А Коповскі?

— Майже щодня бачу.

— В яких ви з ним взаєминах?

М'ясник на мить замислився.

— У нормальних.

— Повз чиї будинки проходите, коли прямуєте до Староминаївської?

Шефер знову знизав плечима, поморщив лоба, намагаючись пригадати сусідів у тій послідовності, в якій проходить повз них.

Коваль не вимагав цього списку. Тому уточнив запитання:

— Хто з них міг вас бачити на вулиці в ніч на шістнадцяте?

Німець здивовано мовчав.

— Слухайте, Шефер, давайте говорити відверто — куди ви йшли з дому тієї ночі?

Тепер повіки м'ясника залишалися спокійними. «Сюрприз» Коваля, здається, не був для нього несподіванкою.

Про що це свідчило: про його вину, про те, що Шефер підготував себе до такого запитання, чи про невинність, яка не боїться ніяких підступів дізнавача?

— Нам відомо. — повільно вів Коваль, — що в ніч на шістнадцяте, о двадцять третій годині, ви пішли з дому і повернулися тільки під ранок.

Шефер помовчав хвильку, думаючи про своє, потім його грузька постать випросталася, плечі піднялися, і він щось різко кинув лейтенантові Габору. Той переклав:

— Я вже сказав, що ночував удома У мене є свідок!

Ковалю не хотілося залучати до розмови Коповскі, бо обіцяв зберегти його інкогніто, але зараз подумав, що без очної ставки не обійтися. Поведінка Шефера була не на його користь Справді, навіщо приховувати, що посварився з дружиною і, аби досадити їй, блукав нічними вулицями?

Певно, тут не про дозвільне блукання йдеться, недаремно ж Агнеса благала: «Ти цього не зробиш, ти пожалієш мене і дітей!» Йдеться про щось погане, тяжке, про вчинок, від якого дружина намагалася утримати чоловіка.

Що ж це могло бути вночі, якщо не похід до сестри з небезпечним наміром? Інакше навіщо і самому Шеферу, і Агнесі приховувати цей епізод?!

— Ваших дітей не було вдома шістнадцятого? — спитав Коваль, щоб не робити паузи у розмові. Він знав, що і неодружений син, і сімейна донька, яка гостювала у батьків, поїхали за два дні перед тим до Львова. І син повернувся додому тільки двадцятого липня.

— Так. Не було. Ви це знаєте, — спокійно відповів німець.

«У нього міцні нерви, — подумав підполковник, повертаючись усім корпусом до невеликого залізного сейфа, що стояв у кутку, за його спиною. — Показати йому перстень?»

Він відчинив грубі дверцята сейфа і витяг невеличкий предмет, загорнутий у рожеву промокашку, певно, із шкільного зошита.

Потримавши згорток у руках, розгорнув і поклав на стіл масивний срібний перстень з великим сапфіром у формі півмісяця, що світив синім вогнем. Здавалося, в тому прозорому камені запалено тремтливу свічку.

Несподівано для Коваля Ернста Шефера немов громом ударило. Він пополотнів, втяг голову в плечі. Заворожений таємничим блиском каменя, не міг відвести від персня зляканого погляду.

Запала довга пауза. Лейтенант Габор, який теж уперше бачив перстень, також задивився на це кам'яне чудо