Сергій Ухачевський - Карпатський капкан

При цьому він навіть радісно став підтанцьовувати, співаючи, а коли закінчив, із гордістю заявив:

— Эх, умеют наши бабы завести народ на праздник, не то что у вас — не авсень, а жалостливый вой… Ну да ладно… Захочет наш герой новогодний детский утренник с хороводами и Дедом Морозом — устрой. Поняла? Все для него!

— Что за цаца? — поцікавилася офіціантка.

— Три разведшколы СД и Абвера раскрыл, мы их разбомбили в гавно. Последнюю — в Восточной Пруссии. Просто поджег, так и навел наши самолеты! Это ж наш Крыжень, слыхала небось?

— Крыжень! Конечно слыхала, о нем все только и говорят!

Крижня в маренні напівсну продовжували бити холодні дрижаки.

— Он до сих пор не может согреться, — розвів руками капітан. — Вот промерз хохол! Ниче, они живучие, здоровые! А выносливые какие — пахать можно!

— Позвольте? — запитала дозволу Варя.

Капітан кивнув. Вона скинула з себе верхній одяг, лягла біля Крижня, повертаючи його до себе спиною, обняла. Вона відчула його худе, змарніле тіло, що промерзло до ниточки, і цей холод засів у ньому, ніби болячка, й не хотів виходити. Він був давно не митий, у несвіжому одязі, але зараз це не мало значення. Дівчина прошепотіла на вухо Крижневі:

— Я тебе зігрію, герой ти наш… Ніщо так не може відігріти чоловіка, як жіноче тепло, — вона дбайливо погладила його по голові. — Я тобі дам своє тепло…

Капітан накрив їх ковдрою.

— О, так ты тоже из этих? С Хохляндии? А я думал, Сталино наше… Так даже лучше, вы быстро найдете общий язык, — розсміявся. — Смотрите только, хохляток маленьких не наплодите — нам еще воевать и воевать, а не с детишками возиться!

…А Крижень, відчуваючи хвилі тепла від Варіного тіла, нарешті провалився у сон. Глибокий, тривожний, що раз по раз переривав кашель.

Дівчина з-під ковдри сказала капітану:

— Дальше я сама. Все будет хорошо… Только разожгите камин.

Капітан кивнув, навшпиньках підійшов до каміна, розпалив його й так само тихо вийшов.

…Абакумов приїхав на дачу з самого ранку. Він поспіхом вийшов з машини, збіг на ганок і важкою ходою, гримаючи генеральськими чобітьми по паркету, пройшов по будинку. Віктор Семенович рвучко відчиняв двері з кімнати в кімнату, поспішаючи побачити свого улюбленого розвідника. Комісар Держбезпеки третього рангу увірвався в вітальню, коли Крижень намагався снідати. Він нарешті помився, переодягнувся, але одяг висів на ньому, як на скелеті, в очах залишилася втома, лице й руки були коричневими, з облізлою шкірою, але не обмороженими. Перед ним стояла тарілка з бульйоном, і Варя саме вмовляла його з’їсти хоча б ложку гарячої рідини. Він не міг. Його організм не сприймав будь-яку їжу.

— Майор! — гаркнув з порога Абакумов. — Что за херня? Расклеился как говно, сукин сын! А-ха-ха!..

Крижень звівся, млява, але радісна посмішка майнула в нього на обличчі. Вони з Абакумовим обнялися.

— Только не хлопай по спине, — застережливо попросив Крижень. — Там раны, — і захлинувся кашлем.

— Не буду, не буду, знаю, знаю, не впервой… — сказав начальник Головного управління контррозвідки СМЕРШ, заступник народного комісара оборони. — Хотя ты сделал то, что никто до сих пор не сумел, и заслуживаешь генеральских объятий!

— Это не значит, что меня нужно повторно травмировать, — знехотя посміхнувся.

— Дочка, — звернувся Абакумов до Варі. — Самогоночки нам принеси… Я мигом поставлю нашего героя на ноги. Два дня — и он в строю, продолжает уничтожать наших врагов.

— Да у нас нет самогона…

— Найди, дочка, найди. Где-то у Макара Филипповича должно быть.

— У печника?

— Что за молодежь пошла? — до Крижня. — Нашего учителя, дядю Макара, считают простым печником… — до Варі: — Иди к нему, он за двенадцать рубчиков поллитра продает. Возьми две. И сдачу бери, он не любит, когда его принимают за барыжника. Давай, дочка, поспеши…

Дівчина вийшла.

— К чему самогон? — здивувався Крижень. — Коньяк есть.

— Коньяк, брат, для рафинированных интеллигентов или неудачников, которые считают себя пупом земли, — пояснив Абакумов, сідаючи у велике крісло навпроти. — Душу не лечит, а просто бьет в голову.

Крижень теж сів. Його знову почала бити лихоманка, тому натягнув на плечі теплий плед.

— Так вот, — продовжив бадьоро Абакумов. — Под такую закуску, — провів рукою, показуючи страви на столі, — грех мне и самому не выпить. Я, брат, коньяка не уважаю. А у Филиппыча самогон — самое то, что доктор прописал: настоянный на корнях, лечебный. Лошадь с ног свалит, а мужика на ноги тотчас поставит. Что не выпьем, тем Варя пусть тебя с ног до головы