Валентин Лукіч Чемеріс - Рогнеда

Не такою, як інші. Бо саме це вона вже відчула, і любить Володимир. А незбагненність жінки вкупі з чарівливістю та загадковістю і є головною її зброєю, що завжди і за будь-яких обставин діє безвідмовно і бере в полон чоловіків.

Бо кому потрібна жінка з опухлим лицем та заплаканими очима, спустошена, яка тільки й нарікає на свою долю-недолю? Чоловіків принаймні такі жінки не ваблять. Життя й без їхніх сліз не завжди буває веселим.

А Володимир такий – жінки вже його розбестили й переситили, тож треба щомиті проявляти чудеса спритності й чарів, щоби утримати такого біля себе.

Вирішивши так, Рогнеда – хоч і почувалося в полоні (так воно у принципі й було), більше не скиглила, не плакала, не кляла долю. І знову почала слідкувати за собою – за тілом своїм в першу чергу, щоби було пружним – аж рипіло. Таке тіло любить князь Володимир, і це було головне. І вірила: доля ще й до неї лицем повернеться.

8

Залишивши Рогнеду в Новгороді, Володимир невдовзі повів свою рать, – підсилену ще полочанами, дружинниками Рогволода, – на Київ. Відбирати у брата Ярополка верховну владу.

Підкорення Полоцька значно зміцнило позиції Володимира в боротьбі з Ярополком, і новгородець спішив використати свою перевагу. Головною силою в нього були варяги, новгородське ополчення та військові загони деяких північних земель Русі. І Володимир зі своїм воєводою і наставником Добринею вирушили на Смоленськ, що тоді було містом, яке захищало Київ з півночі. І тому, ідучи на Київ, треба було в першу чергу взяти Смоленськ. І Володимир візьме Смоленськ і шлях йому на Київ буде відкрито. І пошле він у Київ до Ярополка, брата свого, посланців, аби ті сказали йому:

«Володимир іде на тебе, готуйся до бою з ним!»

І це так Володимир наказав передати Ярополку, братові своєму і законному київському князеві…

«Брат іде на брата, – жахнувся Ярополк. – Невже світ перевернувся?»

Боярин Блуд йому сказав:

– Заради влади брати завжди йдуть і йтимуть на братів – так воно закладено в роду людському. Не ти перший і не ти останній, на якого йде оружно рідний брат, щоб забрати собі владу. Бо там, де влада, там братерства ніколи не було і ніколи не буде.

І Нестор Літописець запише – як вирок винесе – у своїй «Повісті врем’яних літ» під роком 980-м:

«І сказав (Володимир. – В.Ч.) посадникам Ярополка:

«Ідіть до брата мого;

І скажіть йому: “Володимир іде на тебе, готуйся з ним битися”».

Звісно, тут Володимир брав приклад з лицарства свого знаменитого батька, який перед походом благородно застерігав противників: «Іду на ви!»

Але були й інші причини такого лицарства Володимира. Небезпідставно вважав: якщо він нападе на брата потаємно, підступно, себто завдасть йому удару в спину і навіть якщо й переможе, піддані не визнають його законним князем. На Русі споконвіку не шанували тих, хто нападав з-за рогу.

Русь споконвіку шанувала лише чесних лицарів, благородних, які відкрито йдуть на бій, не хитрують, не обдурюють недругів, не вводять їх в оману, а чесно їх – чи його – попереджають «Іду на ви».

А там… Там яка в кого доля і як кому допоможуть боги. Ярополк означає «ярий» – палкий, пристрасний, гнівний і лютий. Але ярості в Ярополка мало, майже немає. Він завжди непевний, завжди вагається, нерішучий, ніколи не яріє, з таким, ставши з ним на прю, не важко буде впоратись.

А його, Володимирове, ім’я означає «Володар миру (світу)». Він і буде владарювати у світі – принаймні в руському. Інші світи його не ваблять.

«Яке б-благородство, – зітхнув Ярополк, – брат чесно застерігає брата свого, що йде його вбивати – заради влади…»

«І Володимир пішов на Ярополка», запише до повісті своєї Нестор… – зрештою, він не судія, а літописець.

І ще додасть: «І прийшов Володимир на Київ із військом великим…»

Війська в нього було достатньо – варяги, новгородці, загони з північних земель та племен Русі… У Ярополка достатніх сил не було, і єдине, на що він спромігся перед навалою зведеного брата, то це зачинитися в граді.

Та й кияни його не празнували. Бо ні заслуг у нього, ні… А бач, великим князем Київським став… Тож бояри, які не один похід успішно провели, дивилися на сина Святослава без шанобливості та остраху, як піддані мають дивитися – зверху вниз, – на монарха. Хай посидить на київському столі, поки достойніший не з’явиться. Гірше, що й дружинники були такої ж думки. До всього ж Ярополк не любив з ними влаштовувати «пированіє» – скупердяга! Ратні люди цього йому не забудуть. Не шанує дружину, і дружина його не шануватиме.

От вони й квити. Он, кажуть, Володимир, теж Святославич, хіба ж такі бенкети своїй дружині в Новгороді влаштовує! Нам би такого князя.