Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

порівнянні з діллі туйдуком у гамиш баламана більше ладових отворів, що значно розширює і збагачує виконавські можливості інструмента. Гамиш баламан був найбільш розповсюджений в околицях Каракала, ще років 50–60 тому назад на ньому грали на святах.

Агач баламан. Більш досконала модель гамиш баламана. Його виточували з тутових чи абрикосових дерев, прикрашали різьбою. У агач баламана вісім ладових отворів, причому сім з них – на лицьовому боці дудки, а одний – на зворотньому. В духовий отвір агач баламана вставлено очеретяний мундштук. Донині баламан вважається зниклим музичним інструментом. Та, на щастя, два екземпляри агач баламана збереглися в Санкт-Петербурзькому інституті музики, театру і кінематографії.

Гарги туйдук. Відомий задовго до нашої ери. Будучи широко розповсюдженим у східних народів, гарги туйдук з глибини віків дійшов до наших днів у своєму первісному вигляді. Гарги туйдук вирізається з тростини. На ньому розміщено 5–6 ладових отворів. Це духовий інструмент. Не всі екземпляри одинакові за розмірами. Одні використовуються тільки для сольної гри, інші – при акомпанементі. Їхні розміри залежать від голосових особливостей бахші.

Най. З'явився внаслідок розвитку і вдосконалення гарги туйдука. Най випилюється з абрикосового чи горіхового дерева. У ная, на відміну від гарги туйдука, один кінець закритий, але на ньому зроблені надрізи. Це нововведення значно розширило можливості інструмента. Придворний музика XVII ст. Девіш Алі у своєму «Трактаті про музику» приводить легенду, пов'язану з історією виникнення ная: «Повернувшись з неба, пророк Мухаммет про все побачене там розповідає Алі. Та він утримався від повідомлення про свою зустріч з Всевишнім, хоч йому дуже хотілося з ким-небудь поділитися своєю радістю. І тут він чує наказ згори: «Йди в пустелю, знайди там покинутий колодязь, нахились над ним і видай свою таємницю». Пророк так і вчинив. Після цього з колодязя почала рости тростина. Якийсь пастух зрізав її і зробив дудку. Коли він почав дути в неї, звідти полились божественні звуки, які заворожили усіх звірів і птиць, і навіть гадюки були зачаровані музикою». Згадка про цей музичний інструмент є в «Трактаті про музику» Мухаммета Фарабі, а також у творах класиків туркменської літератури Джелалетдіна Румі, Махтумкулі Фрагі, Кетібі та інших поетів. Коли у 1941 р. створювався Туркменський державний оркестр народних інструментів, най був уведений у нього як національний інструмент. Пізніше його виключили з оркестру. Деякі вчені вважають, що най походить від гарги туйдука і широко відомий у східних народів з часів Середньовіччя. В свою чергу, він поклав початок європейській флейті.

Сурнай. Доведений до досконалості багатьма поколіннями музик, цей прекрасний інструмент отримав широке розповсюдження у всіх народів Сходу і Кавказу. Сурнай (зурна) виточувався головним чином з твердих порід дерева, таких, як горіх, абрикос. Його особливість у наявності витонченого накінечника для видування звуків. Є думка, що саме від сурная ведуть своє походження європейські духові інструменти. «Європейські духові музичні інструменти гобойного типу беруть свій початок від східного сурная» (історик духових інструментів народів світу С. Левін). Сурнай досить часто згадується у віршах туркменських поетів Кетібі, Молланепеса, Сейді та інших. Зразок сурная, вік якого приблизно 100–150 років, було недавно знайдено при археологічних розкопках поблизу Байрамалі. Інструмент, який пролежав стільки часу під землею, практично не піддався тлінню, і після реставрації на ньому можна грати.

Шатлик. В епосі «Горкут Ата» часто зустрічається такий рядок: «Прийшов дедем Горкут, грав на шатлику». У різних куточках країни знайдено декілька зразків цього давнього інструмента, яким понад сто років. У народі інструмент відомий під назвою «шатлик», «шадиян». Шатлик майстрували з тута, абрикоса, горіха, видовбуючи дерев'яні бруски зсередини, а на поверхні інструмента наносили різьбу. На його верхньому боці розміщено п'ять ладових отворів. Один – знизу. Наконечник шатлика, в який дують, зроблений у вигляді мундштука, як у діллі туйдука. Ось чому звуки цього музичного інструмента чимось нагадують звучання діллі туйдука, тільки резонанс шатлика значно ширший. На шатлику грали, в основному, народи Прихазар'я під час скачок, щоб надати їм більших урочистостей, а також на весіллях та інших знаменних подіях.

Борі. Старовинний туркменський музичний духовий інструмент, виготовлений з бронзи у вигляді вигнутого рога. За часів Горкут Ати борі використовувався у військових цілях: його звук означав заклик до бою. Він був і вісником перемоги. Дехто з учених вважає, що слово «борі» походить від «бєрі» – вовк, тому, що цей інструмент за необхідності може видавати грізні виючі звуки, здатні налякати ворожих коней. Деякі дослідники вважають, що борі започаткував європейську валторну. На жаль, на сьогодні цей старовинний музичний інструмент не знайдено. У ході досліджень було встановлено, що у індійців зберігся музичний інструмент бері, який зовні дуже нагадує туркменський.

Джул-джули (свистики). В минулому у туркменів було багато дитячих духових музичних інструментів з кераміки у вигляді усіляких тварин та інших фігурок. І хоч у побуті вони не збереглися, їх зразки були знайдені під час археологічних розкопок. Деякі з них знаходяться в археологічному музеї Інституту історії при Кабінеті Міністрів Туркменії, у шкільних музеях, у приватних колекціях. Декотрі свистики мають ладові отвори, в інших їх немає. Всі вони володіють одинаково м'якими відкритими звуками. Досліди довели, що ці дудочки здатні видавати як найпростіші мелодії, так і імітувати складний пташиний спів. Ці музичні інструменти вважалися дитячими іграшками. Відомо, що й діти виконували на них різноманітні мелодії. Так що джул-джули мають бути визнані справжніми музичними інструментами. Відомі приклади, коли у світовій музичній культурі подібні дитячі свистики вдосконалювалися і використовувалися у великих оркестрах.

Гопуз. За давніх часів дуже популярний у туркменських жінок музичний інструмент. Традиція туркменських жінок збиратися, грати на гопузі і наспівувати «Ляле» описана у давній легенді «Узуклар». Не зважаючи на те, що гопуз