Сергій Бут - «Аляска»

— Бачу, ти ще не зовсім з глузду з’їхав, — гордовито прокоментував свою перемогу санітар і, щоб поставити крапку, наказав: — Бери розпилювач і шуруй до підвалу.

Обидва чоловіки підкорилися словам шпитального наглядача. Зі своїм вантажем вони пройшли ще кілька метрів і зупинилися перед новими дверима, що їх Шрек назвав «входом у підземелля». Він власноруч приєднав оприскувач до балона з отрутою й виголосив настанову:

— Розприскуйте на все, що бачите.

Вигляд розчавленого Антона гнітив Бемоля, тому, щоб якось підтримати друга, він перепитав у Шрека:

— Хіба це наша робота?

Озлоблений вибриком ще одного пацієнта, санітар недоброзичливо глипнув на артиста:

— Це у ваших інтересах.

Аби посилити вплив своїх слів, санітар конкретизував:

— Інакше ми вашу кров будемо пити.

Аргументація не потребувала жодних додаткових пояснень. Обидва пацієнти мовчки озброїлися запропонованим інструментом, надягнули респіратори й ступили в підвал. Двері за ними зачинилися.

Спочатку був звук — тонке і в’їдливе дзижчання настирливих комах, що скупчилися в один суцільний організм, спровокований непроханими гостями до оборони. У непроглядній темряві їхній гомін не лякав пацієнтів, аж ось Бемоль увімкнув ліхтарик, виданий йому Шреком, і в промінні світла з’явилися хмари летючих москітів, спраглих людської крові.

— Ого, та їх тут мільйони! Давай сюди нашу зброю.

Лишивши жаске число поза увагою, Антон передав напарникові балон із отрутою й пішов собі вперед, розчиняючись у темряві підвалу. Не ступивши і двох кроків, він знову почув змінений респіратором голос Бемоля:

— Обережно, там сходи обриваються.

Антон навіть не спромігся поставити собі запитання, звідки Бемоль знає про наявність у темному підвалі обриву. Бемоль сумовито відвів очі. Відчуженість Антона він поклав на власний карб, адже не захистив його в сутичці зі Шреком. Аби хоч якось догодити другові, Бемоль вирішив самотужки боротися з надокучливими комахами. Націливши промінь із налобного ліхтарика на стелю, він напомпував балон повітрям і під тиском розприскав першу порцію отрути. Шкідливі випари розворушили комашине царство, яке поспіхом розлетілося навсібіч, зокрема і в темряву, де щез Антон. Відмахуючись від них руками, Антон далі рухався в пітьму, аж поки не втратив опори під ногами. Пролунав плюскіт води, яка ковтнула пацієнта з головою.

— Антоха! — гукнув Бемоль і кинувся на поміч, світловим променем ліхтаря торуючи собі шлях у темному тунелі.

Виринувши, Антон учепився в простягнуту руку Бемоля, що якраз устиг підбігти до краю. Стихія забрала у свого бранця залишки стійкості, яку по черзі нищили то санітари, то невдалі спроби дати лад своєму минулому. Боротьба за життя неабияк виснажила чоловіка, а випадок із гідрокостюмом і зовсім доконав. Антон сів під стіною і, спливаючи потоками брудної води, ледве стримував сльози.

— Не щастить тобі на воду, — спробував розважити товариша Бемоль, освітлюючи водяну поверхню, якою розтікалися кола, б’ючись об цегляні мури.

— Суки, костюм порізали, — пробурмотів Антон, зціпивши від злості зуби.

Промінь ліхтаря занишпорив плесом штучного водоймища.

Бемоль підвівся, занепокоєний прибулим об’ємом води, якого донедавна тут зовсім не було.

— Хай йому чорт! Дідько! — втративши самовладання, вилаявся Бемоль.

Його голос полетів до єдиного виходу, де все ще чатував Шрек.

Вигуки пацієнтів насторожили санітара і, відчинивши двері, він зазирнув у підвал.

— Агов, психи, чого розверещалися?!

Бемоль схаменувся, вражений власною необачністю.

— Усе гаразд, просто тут вода! — заспокоїв він санітара.

— Ворушіться там! — гаркнув Шрек і замкнув двері.

Стомлений Антон підвів на товариша важкий погляд. Йому було геть не зрозуміти Бемолевого розпачу. Чистий і сухий, він стояв поруч, нарікаючи на прибулу воду в темному підвалі.

— Чого ти розійшовся через ту воду? — поцікавився Антон.

Його питання трішки пригасило небувалий запал Бемоля.

Він утихомирився, сів біля нього й пошепки відповів:

— Там, — Бемоль вказав пальцем на воду, — був вихід у головний корпус, а тепер його затоплено!

Антон став навколішки та обіруч ухопив співрозмовника за плечі.

— Ану, повтори ще раз!

— Тихо ти! — обірвав його на півслові Бемоль і пояснив: — Цим підвалом можна було вийти в головний корпус. Двері відчиняються зсередини підвалу. Можна спокійнісінько вийти, а тепер дзуськи. Тут повно води, щоб їй…

Відсапнувши, Бемоль додав:

— З басейну витекла чи що?

Та Антон вже не чув цих слів. Він рвучко схопився на ноги й утупився в темінь підвальних нетрів. Бемоль обмірковував виниклу проблему і не надто зважав на збуджений стан сусіда по палаті. Останній, між іншим, всотував кожне почуте слово.

— Скільки метрів має коридор?

Антонове запитання вивело Бемоля з тільки йому відомих роздумів.

— Двадцять, не більше.

— Повороти є? — і далі випитував Антон.

— Ні, там усе по прямій. Тут сходи закінчувалися, можна було зістрибнути.

Нарешті надмірний інтерес Антона викликав у Бемоля певні підозри. Схвильованим голосом він перепитав:

— Ти з якою метою цікавишся?

У світлі ліхтаря