Кирило Круторогов - Бомбардир

Пробачав зальоти – і водночас помалу до них підштовхував, щоб хлопець відчував і провину, і те, кому завдячує. Загалом, павутиння, Петровичу, чистої води єзуїтство… У якийсь момент Сергій загруз по вуха – адже такі речі накопичуються поступово, як снігова куля… Черниш діяв чітко, причому так, що наш хлопець навіть не розумів, що ним маніпулюють. Факти? Ну от наприклад. Був період, коли в Сергія раптом розладналася гра. Він уже хотів піти з «Динамо», виникли якісь варіанти, з’явилися пропозиції. З ним зв’язувалися тренери інших команд, натякали, що готові взяти його під крило. Однак Черниш категорично зажадав, щоб він лишився. Коли ж Сергій нарешті випрохав оренду, теж з’явилися непогані варіанти, навіть у Прем’єр-лізі, але Черниш повернув справу так, що Гайдук опинився в команді Першої ліги, де агент мав свої інтереси…

Я посміхнувся, згадавши нещодавню зустріч із Чернишем.

– Посміхаєшся, Петровичу? А я ледве не ревів. Такий хлопець, а ним крутять, як ганчір’яною лялькою!.. Там же були не тільки професійні відносини. Черниш посприяв поліпшенню умов контракту для Сергія, а щоб остаточно посадити його на короткий повідок, запропонував безвідсотковий кредит на купівлю першого в його житті автомобіля. Гайдук обрав «Хонду Акорд»… Та що там обрав – сам Черниш йому ключики вручив зі словами: «Відмова не приймається, машина біля під’їзду. А щодо грошей не парся, поступово розрахуєшся…»

Я ловив кожне слово. Усе це не суперечило чуткам, які оточували персону агента зі зв’язками.

– Пам’ятаєш, коли про Гайдука раптом усі заговорили? – вів далі В’ячеслав Іванович.– Йому тоді тільки-но двадцять виповнилося. Я щопонеділка зазвичай купую різну спортивну пресу, у тому числі твій журнал. Розгортаю першу ж газетку, а там шапка: «У “Динамо” новий Андрій Шевченко!» – і фото Сергія. Саме тоді його вперше взяли на збори з основною командою, і він кілька разів забив у товарняках9 з… дай Боже пам’яті… з турками та швейцарцями, здається. Мене буквально розпирало від гордості!

Він скрушно зітхнув, покрутив у руках порожню чарку.

– А 2010-го, у вересні, ми з ним перетнулися чи не востаннє. Я був у відпустці в Криму й вирішив з’їздити в Молодіжне, на кубкову гру. Ледве дістав квиток у спекулянтів. Ажіотаж – не жарт, саме «Динамо» приїхало; до того ж у команду тоді повернувся Шевченко, а подивитися на живу легенду охочих вистачало не тільки в Криму, але й у Херсоні, Миколаєві та Запоріжжі. Я прийшов на стадіон раніше, хотів зустріти Сергія перед грою, підтримати, сказати кілька слів. Стою, чекаю. Підкотив автобус «Динамо», футболісти виходять один за одним, ідуть під трибуни, вболівальники галасують, випрошують автографи. Я побачив його, кричу на весь голос: «Гайдук!» Він обернувся, помітив мене, на секунду розгубився, але замість того щоб підійти, відвернувся й пішов далі… Ото так само, як сьогодні…

Обличчя його стало замкненим.

– Таке, дурниця… мало яка причина. Але мені стало прикро, чесно зізнаюся. Відтоді я вже стежив за ним тільки з відстані… Ну й за публікаціями в пресі. Навіть вирізки збирав. Можу надіслати, якщо цікаво.

– І на цьому – все? Більше ніяких контактів?

– Не все,– без особливого бажання відповів він.– Був іще раз. Єдиний.

Я бачив, що ці спогади даються йому непросто, і водночас розумів, що завтра він уже нізащо не повернеться до цієї теми. Ображений, не розуміє, у чому причина такої холодності, то й розкрився. Тож я не став наполягати.

За хвилину В’ячеслав Іванович знову заговорив:

– Він був уже, що називається, на самій верхівці, коли раптом зірвався й прикотив до Марганця. На машині. Причому не до батьків, не до давніх приятелів, а до твого покірного слуги. І більше не став ні з ким бачитися. Ми з ним проговорили всю ніч у мене на кухні, а вранці він, навіть не передрімавши, знову сів за кермо й поїхав. Досі не знаю, навіщо йому була потрібна ця сповідь… Мабуть, як і будь-якій людині, треба було хоч раз виговоритися. Ти не думай – ніякої патології, ніякого криміналу. Взагалі нічого такого, у чому не міг би зізнатися кожен із нас. Звичайні людські слабкості, сумніви, гріхи. Щось його сильно тривожило. І річ не в пиятиках і картярських виграшах-програшах, в усіх там це буває. Дівчини в нього не було – тільки разові подружки з нічного клубу, куди вони вечорами тікали на таксі з тренувальної бази. І чимало з них застрягали в такому способі життя й урешті зав’язували з футболом – навіть ті, хто подавав по-справжньому великі надії… Ні, було ще щось, про що він змовчав тоді, а я так і не зрозумів, наскільки він сам близький до того, щоб зійти з дистанції. І якби не черговий стрес, який змусив його вдарити по гальмах…

– Що це було?

– Смерть Стаса Бондаря – Боні, як його звали в інтернаті. Вони разом потрапили звідти до Харкова, але там Сергій зблизився з Шевчуком. А Стас перебрався до Києва – його покликали в юнацьку команду столичного «Арсеналу». Пізніше в Києві Гайдук розшукав Стаса – давня дружба все-таки не іржавіє. Вони підтримували один одного, часто разом проводили час. Ну а що стосується його смерті… Мені було сказано – загинув за нез’ясованих обставин… А через кілька днів після цього Сергій і з’явився до мене. Відтоді ми більше не бачилися й не розмовляли… Ану налий, Петровичу!

Випили не цокаючись, мовчки.

– Добре,– нарешті кинув колишній фізрук.– Давай-но, брате, лягати. Підйом-бо в мене о п’ятій…

Глава 7

Наступного дня мій гість поїхав.

Провівши його, я вирішив підбити проміжний підсумок і накреслити хоча б приблизний маршрут, яким збирався рухатися далі.

У моїх побудовах було повно дірок. Що насправді сталося зі Стасом Бондарем? Що стоїть за формулюванням «нещасний випадок за нез’ясованих обставин»? Ця смерть, на перший погляд, не мала стосунку до того, чим я займався, але щось підказувало мені: без Стаса пазл не складеться.

Чому? Та хоча б тому, що в Києві Сергій був тісно пов’язаний із Бондарем. Що могло статися, чому Сергій був такий напружений і збуджений після того, як учинилася ця трагедія? Що, як це і є та ниточка, смикнувши за яку, я дійду до суті?

Певності не було ані найменшої. Ще гірше – довідатися про що-небудь із ходу не вдалось. Інтернет глухо мовчав – я перепробував купу варіантів ключових слів, і все безрезультатно. Немов хтось акуратно вилучив усі згадки про нещасного Боню. Залишався єдиний варіант