Михайло Павлович Загребельний - Богдан Ступка

не було такої людини, яка могла б примирити непримиренне. Він був великим інтерпретатором української класики, а також прекрасно читав Пушкіна і Тютчева. Його відхід – величезна втрата, звичайно, перш за все, для української культури, але тим не менш вона болем відгукнеться і в культурі російській, тому що замінити його неможливо».

Роман Балоян прощається з Богданом Ступкою. Він говорить два речення. Для України це неповторна і непоправна втрата. Богдан завжди та в усьому являв собою виняток, і його ніхто не замінить.

Журналіст Христина Стебельська була багато років знайома з творчістю Богдана Сильвестровича: «З юнацьких літ пам'ятаю Ступку дуже енергійним і талановитим. Виставу "Украдене щастя" за його участю я бачила разів із двадцять, і моє перше «браво!» прозвучало понад тридцять літ тому. Я досі приголомшена його старечими слізьми, неповторною інтонацією в діалогах. Богдан Ступка був дуже органічним Богданом Хмельницьким, вправно зіграв Тараса Бульбу, ні з ким не сплутаєш його Тев'є, а за його роллю Короля Ліра, як за підручником, можна було вивчати: як грати, з якими емоціями… Чотири години, без перерви, така віддача, що я тоді схвильовано, прости Господи, подумала: він колись на сцені як не вмре, то дістане інфаркт. Своїми ролями він не лише зігрівав душу, а й допомагав змужніти і навчав, як любити театр… На виставах Ступки я сиділа тільки в першому ряду – ніщо не мусило розділяти мене з його грою, тому, мабуть, і відчуття так глибоко закарбувалися в пам'яті».

До останньої миті художній керівник переживав за майбутнє франківчан. Попросив замінити себе режисера Станіслава Мойсеева. Моисеев згадує: «Було декілька етапів перемовин з Богданом Сильвестровичем. Уперше він запропонував мені подумати над тим, щоб очолити театр, півтора року тому. Тоді Богдану Ступці зробили операцію, і він почав задумуватись над своїм наступником. Зустрілись у його крихітній квартирці у Кончі Заспі, про яку так багато писали «жовті» видання. Я відмовився від його пропозиції. Не хотілося навіть думати про те, щоб замінити Богдана Сильвестровича. Зрештою, мені як директору та художньому керівникові Молодого театру, який дістав визнання в Україні та за кордоном, важко було уявити, що можна покинути театр, куди було вкладено стільки праці. Молодий театр відповідав тій моделі театру, про яку завжди мріяв. За три дні до смерті Богдан Ступка покликав мене на розмову. Цього разу не знайшов слів та сил, аби відмовити йому. У нас із Богданом Сильвестровичем були добрі стосунки. Він із дружиною неодноразово бував у нас вдома, на дачі. Я відчував його внутрішній світ, його помилки, проблеми. Побачив у його очах відчай і не міг травмувати його. Якщо людина за три дні до відходу без упину думає про долю свого театру, це багато про що свідчить…»

Богдан Сильвестрович любив декламувати «Як намалювати пташку» Жака Превера:

Спочатку малюйте клітку з дверцятами навстіж, а потім малюйте таке, щоб співало, цвіло, веснувало і стало в пригоді… …то погана прикмета: картина невдала. Якщо пісня злітає, тріпочучи крильми, — то щаслива прикмета: ви навчились творити. Тоді ніжно-ніжно вискубіть у пташки пір'їну й напишіть своє ім'я в куточку картини. Примечания
1

Ця та наступні цитати, які розпочинають дев’ять розділів нашої біографії Богдана Сильвестровича, належать героєві твору. – Авт.

(обратно)
Оглавление Розділ перший Куликів – Львів: 1941-1956 Розділ другий Львівські студії: 1956 – 1960 Розділ третій Заньківчанин: 1960 – 1978 Розділ четвертий Франківчанин: 1978-1999 Розділ п'ятий Кінозірка, міністр, художній керівник театру Франка: 1999 – 2006 Розділ шостий Від Тараса Бульби до першого випуску власних студентів: 2006 – 2007 Розділ сьомий Ставить пароль Бог: 2008 – 2009 Розділ восьмий Останні злети: 2010 – 2012