Енді Вір - Марсіянин

МПЧ перебуваючи при цьому у положенні догори дригом. Але вона злякалась голки для татуювань.

Людоньки, як же я сумую за ними.

Леле, я б усе віддав за п’ять хвилин балаканини з ким-небудь. З ким завгодно, де завгодно. Про що завгодно.

Я перша людина, яка лишилась сама на цілій планеті.

Але досить хнюпитись. Я вже говорю з кимось - з тим, хто читає цей журнал. Розмова виходить трохи однобічною, та нічого не вдієш. Можливо я помру, але комусь все одно доведеться мене вислухати.

Мета цієї подорожі - роздобути радіо. Можливо ще до того як помру, я встигну зв’язатись із людством.

Завтра я буду першим, хто полагодив марсіянський зонд.

Журнал: Сол 82

Перемога! Я знайшов його!

Я зрозумів, що на правильному місці, коли побачив Твін Пікс на обрії. Ці маленькі два пагорби були менш ніж за кілометр від місця посадки. Навіть краще - вони були на дальньому боці майданчику. Все, що мені лишалось - це прямувати на них доки знайду Лендер (прим. п., Lander - спусковий апарат місії).

І я знайшов його! Саме там, де я і чекав його знайти!

Завершальна стадія посадки Патфайндера виконувалась тетраедром, укритим газовими кулями. Кулі сприйняли удар від посадки. Коли конструкція завмерла, вони здулись, а тетраедр розгорнувся щоб випустити зонд.

Це насправді два окремі компоненти. Сам Лендер та ровер Соджорнер (прим.п., «Поселенець», англ. Sojourner). Лендер стояв на місці, а Соджорнер катався навколо та оглядав місцеве каміння. Я заберу обох, але головна частина - це Лендер. Ця частина може зв’язуватись із Землею.

Я збуджено вискочив назовні і погнав до майданчика.

Не можу висловити, яким я був щасливим. Мені довелось справді багато попрацювати, щоб дістатись сюди, і мені вдалось.

Лендер був наполовину занесений піском. Після швидких та обережних розкопок я вивільнив більшу його частину, хоча великий тетраедр і здуті кульки все ще ховались під поверхнею.

Після нетривалих пошуків я знайшов Соджорнера. Малий друзяка був усього за два метри від Лендера. Я не ясно пам’ятаю, що він був далі звідси, коли його бачили останній раз. Мабуть він перейшов у аварійний режим і почав кружляти довкола Лендера, намагаючись встановити зв’язок.

Я хутко повантажив Соджорнера у мій ровер. Він малий, легкий і просто проходить через повітряний шлюз. А от Лендер - це інша історія.

Я і не сподівався притягнути його увесь до Габу. Він був просто завеликим. Тому настав час мені надягти свого кашкета інженера-механіка.

Зонд був прикріплений до центральної панелі нерозгорнутого тетраедра. Інші три грані тримались на металевих петлях. Як скаже вам будь-хто з ЛРР, зонди - це досить ламкі речі. Вага є критичним параметром, тому їх роблять не дуже міцними..

Коли я застосував лом до петель, вони просто вискочили.

Потім було складніше. Коли я спробував підняти збірку на центральній панелі, вона не зрушила з місця.

Як і інші три панелі, центральна мала під собою здуті кулі. За десятки років кулі розірвались і набрались піску.

Можна було відрізати кулі, та для цього треба було їх викопати. Це не складно, просто пісок. Але кляті інші три панелі перекривали доступ.

Я швидко зрозумів, що мені не варто перейматись про стан інших панелей. Я повернувся до ровера, вирізав кілька стрічок із матеріалу для Габа, а потім сплів із них просту, але міцну мотузку. Міцна не тому, що я її такою зробив. За це треба дякувати НАСА. Я лише надав їй форму мотузки.

Я прив’язав один кінець до панелі, а другий до ровера. Ровер призначений для подолання особливо нерівної місцевості, часто на крутих підйомах, Він може не швидкий, але крутний момент у нього великий. Я відтягнув панель, як фермер видирає пеньок з корінням.

Тепер мені було де копати. Коли відкрились усі кулі, я їх відрізав. На все знадобилась година.

Потім я підважив збірку на центральній паленлі і зручно переніс її до ровера!

Принаймні, так я хотів зробити. Кляте залізяччя все одно до біса важке. Гадаю, у ній буде 200 кг. Навіть при марсіянській силі тяжіння це трохи забагато. Я досить легко можу рухати її у Габі, але підняти її будучи одягненим у незручний скафандр для ПЧД? Ні, навіть не обговорюється.

Тому я потягнув її землею до ровера.

Наступний крок - повантажити панель на дах.

На той момент дах був вільним. Навіть з майже повними батареями я вирішив розкласти сонячні стільники після зупинки. Чом би й ні? Вільна енергія.

Я подумав наперед. На шляху сюди два стоси сонячних панелей забирали увесь дах. На зворотному шляху вони лежатимуть одним стосом. Це трохи небезпечно тим, що вони можуть перекинутись. Та головна морока буде у тому, що складно буде скласти стос такої вишини.

Я не можу просто перекинути мотузку і підняти Патфайндер нагору. Я не хочу поламати його. Я розумію, що він уже поламаний, зв’язок з ним втрачено 1997 року. Але я не хочу ламати його більше.

Я придумав рішення, але фізичної праці на один день достатньо, та і світловий день майже скінчився.

Тепер я у ровері, дивлюся на