Єва Гата - Сюрпризи долі

— А виявилося не так, та й, зрештою, він тобі нічого не обіцяв. Йому лише було приємно з тобою і більше нічого, а ти сама придумала продовження історії.

— Я вірила, що закохалася.

— Це не кохання, він лише звільнив тебе від шкаралупи, оголив.

— Гаразд, Жан — це лише епізод, а от, на твою думку, за що я маю дякувати Георгію?

— За те, що остаточно вийшла на сонце, ти ж ніколи б не побачила яскравих променів, якби не ці зміни.

— Але ж це дуже боляче.

— Сонце завжди обпікає незагартовану шкіру, та з часом вона набуває чарівного мідного блиску.

— Останній рік став дуже важким для мене.

— Це від незвички. Ти отримала свободу і не знала, що з нею робити, а все через відсутність віри.

— Свобода мене розчавила. Хіба в такому стані можна в щось вірити?

— А перед тим хіба ти її мала?

— Ніколи не задумувалась над цим.

— Подивись на діла. Що ти робила? Якщо немає чим похвалитися, то й віри нема.

— Маєш рацію, я жила успіхами свого чоловіка.

— Вибач, ти була трутнем, який харчується чужими лаврами, тому нема чого скаржитися. Ти ж знаєш, яка їхня доля.

— Навіщо ти так, я ж проводила всі дні на кухні й у домашніх справах, не сиділа без діла, весь час була його тлом.

— Для кожного без винятку найважливішим є усвідомлення власної значущості, ким би той не був. Це закладено ще до народження, інакше не було б поступу. Одні прагнуть створити шедевр; інші вихваляються своєю причетністю до чужої слави; ще інші розповідають про себе небилиці. Ті, які нездатні ні на що, скаржаться на хвороби і нещастя, щоб хоч чимось виокремитися з сірої маси.

— З твого списку виходить, що я побувала в різних шкірах, крім першої.

— Створюй шедевр, не бійся ступити в прірву, вона також має сюрпризи.

— Намагаюся.

— Продовжуй і не зупиняйся, твої твори дуже цікаві, їх треба неодмінно опублікувати.

— Я й не думала.

— На все свій час.

— У мене останнім часом частенько болить серце.

— Від того, що ще не позбулася образи. Спробуй її викинуту назовні.

— Не завжди вдається. Моя персона тепер є темою для обговорення. Дивно, що мої найліпші друзі, принаймні ті, кого я такими вважала, поширюють про мене різні плітки. Важко на таке не реагувати.

— І, незважаючи ні на що, пробач. Це легко зробити, якщо виявити причину їхньої поведінки.

Найбільшу насолоду Олена мала, коли вони вдвох вирушали в похід на вершину якоїсь гори, а потім замучені сідали біля струмочка й готували їжу. Після обіду Пантелій діставав флейту і грав. Музика злітала понад смереками, неслася через урвища й ущелини, відгукуючись стоголосою луною.

— Ти справжній чарівник гір, недарма всі німфи заворожено слухали музику Пана, мені так і хочеться піти в танок.

— Однак йому не щастило у коханні, його всі боялися.

— Невже не знайшлося жодної жінки, яка б зрозуміла прекрасну душу Пана?

— Була така, одні кажуть, Селена, є й інші історії, а де правда — ніхто не знає.

Відпустка закінчувалася, треба повертатися у Францію.

— Які твої плани на майбутнє? — запитав Пантелій.

— Я ще не думала.

— Подумай, я вільний і ти вільна, ми можемо бути разом.

Олена не чекала такої пропозиції.

— Я не готова дати тобі відповідь. А ти хочеш повернутися назад на Батьківщину?

— Ні, я мрію, щоб ми разом жили в Франції.

— Я туди не поїду, — жахнулася Олена. Пригадалося Сержі, і від цього її почало трусити.

— Ми можемо придумати щось інше. Я хочу бути поруч з тобою.

— Ще не час на таке рішення, та й ми мало знаємо один одного.

— Добре, почекаємо ще трошки, та я обіцяю, що зроблю тебе щасливою.

— Ти це зробив, коли запросив поїхати в гори.

— Я допоможу тобі віднайти себе, хочу, щоб твої мрії збулися.

— Ти про що?

— Готуйся, восени я маю запрошення в Грецію на всесвітній конгрес, туди можу взяти з собою супровідну особу і нею будеш ти. Згідна?

— Це дуже дорого, я не можу використовувати твої гроші.

— Нехай тебе нічого не хвилює. Ми разом поїдемо в цю чарівну країну, твої мрії повинні матеріалізуватися. Не бійся невідомого, там може причаїтися твоє щастя.

Олена слухала ці слова, наче в сні. Не одна жінка хотіла б отримати таку пропозицію. Її подруги тільки мріяли про подорожі, а вона, можливо, побачить Гідру, де все, як у казці: маленькі кольорові будиночки, мармурові сходи і синє-синє море, чисте, як сльоза.

Георгій завжди усе робив досконало. Він ніколи не вагався перед серйозним кроком, та цього разу відчував деякий дискомфорт. Погодьтеся, повністю змінити життя не так то легко. Досі воно було простим і очевидним. Він завжди міг передбачити наступний день, який нічим не відрізнявся від попереднього. З одного боку, це додавало впевненості в діях, а з іншого, — причавлювало безжалісним чоботом буденності. А йому потрібні крила, які підносять у височінь і несуть, несуть у незвідані далі. Він мріяв про вільний політ, позбавлений земного тяжіння, а одноманітність обплутувала павутиною будь-яку ініціативу. Георгія