Андрій Юрійович Курков - Щоденник Майдану та війни

працівникам і за оренду приміщення. І щодня він думає, що пора закривати видавництво взагалі. Але щоранку все одно йде на роботу.

Я, як і раніше, майже щодня ходжу на Майдан і на Грушевського, де все ще стоять барикади, засипані квітами на пам’ять про загиблих. Тепер по цій вулиці вже можна проїхати на машині до парламенту й далі, але проїзд у барикадах зроблено вузький — тільки для однієї машини. І тому рух іде то в один бік, то в інший. Але незважаючи на те, що це одна з найбільш центральних вулиць, машин тут мало. Водії звикли об’їжджати центр. До барикад продовжують приходити люди, поруч з барикадами в наметах продовжують жити майданівці. Тепер уже незрозуміло: хто з них був тут із самого початку протестів, а хто приєднався після перемоги над режимом Януковича. Уночі на Майдані та на Хрещатику ба­гато молоді. Вони сюди приходять парами — хлопці та дівчата, одягнені в камуфляж, іноді з дерев’яними палицями, іноді просто в касках і з якимись революційними «бейджиками». Загони зовсім молодих активістів, які з’явилися на Майдані вже після «кривавого» четверга, іноді організовано йдуть іншими вулицями. Щось із цією революційною народною енергією треба робити. І уряд запропонував організувати Національну гвардію з добровольців для захисту кордо­нів України. У цьому сенсі агресія Росії навіть допомагає, хоч як дивно і страшно це звучить! Тисячі майданівців і членів «Самооборони» вже записалися до Національної гвардії. Для добровольців уже почали проводити військові навчання, спеціальну підготовку. Коли про це повідомляють по радіо, то відчуття наближення неминучої війни посилюється. Раніше новини були просто поганими і про погане, а тепер вони воєнні й бадьорі. Днями губернатор Донбасу Сергій Тарута, бізнесмен і один із не надто багатих олігархів, повідомив, що за свої гроші вздовж кордону з Росією прокопав рів завширшки чотири метри і підняв земляний вал висотою два метри. На вали поставили бетонні укріплення проти російських танків. Рів викопано на всій прикордонній ділянці Донецької області з Росією, а це не менше 120 кілометрів. Якщо я коли-небудь описуватиму цю ситуацію в романі, я обов’язково заповню цей рів водою і запущу в нього крокодилів, здатних прокушувати броню російських танків. Учора мені довелося блокувати на фейсбуці росіян, які писали мені в особистих повідомленнях образи, називаючи мене «негідником і зрадником». Дивно, що людина, яка виступає за державну цілісність своєї країни і проти агресії сусідньої держави, може вважатися в чужій країні «зрадником»! 17 березня половина Росії святкувала разом із Кримом результати «референдуму». Розумні мешканці Криму встигли закупити горілку на самому початку російської окупації, коли не було проблем із грошима й кредитними картами, коли працювали всі крамниці. Ті, хто не встигли запастися горілкою, святкували сумно або намагалися приєднатись до чужих свят. У російському інтернет-просторі у блогах теж зустрічається багато п’яного захвату з приводу «повернення» Криму до загалу «исконно русских земель». Захват іще триватиме якийсь час, але потім доведеться дивитись на ситуацію тверезим поглядом. А тверезому погляду може не сподобатися Крим, у якому нині починають підготовку до про­дажу хліба та інших продуктів першої необхідності за картками, як у блокадному Ленінграді під час війни, тільки жителям Криму і тільки по пред’явленню паспорта з кримською реєстрацією. Звичайно, ті кримські члени «Самооборони», які вже отримали автомати, можуть бути спокійні за своє харчування. Але набагато гірше доведеться жителям Криму, які не мають на руках зброї. Їм уже страшно, а скоро до цього страху додасться нова реальність, яку навряд чи хто-небудь дозволить собі назвати «стабільністю».

19 березня

Сьогодні вже захоплено штаб ВМС Укра­їни в Севастополі. Військовим КамАЗом розбито ворота, туди вбігли жінки, істерично кричали щось про велику Росію, за ними російські військові. Українських офіцерів роззброїли, побили, поставили на коліна, одного намагалися змусити спалити український прапор. Він відмовився, і його було ще дужче побито. Інформація про вбитого «самооборонця» виявилася «качкою», хоча російське ТБ, яке повідомило про це «вбивство» вчора, не дало спростування. Спростування дало МВС Криму, але це так, для внутрішнього користування. З української сторони вбито двоє військових. Нині генерали Ярема та Тенюх полетіли до Криму, але Аксьонов сказав, що він їх до Криму не пустить.

Учора в Києві «відзначилася» «Свобода» на чолі з депутатом Мірошниченком. Вони напали на офіс голови НТКУ, начебто побили його і змусили написати заяву про відставку. Це миттєво підхопили російські телеканали як приклад діяльності фашистського режиму в Києві.

Поїзд Харків—Київ, у якому вчора приїхав Саша Красовицький, був зовсім порожнім — 10% місць було зайнято. Розповів, що до однієї зі співробітниць видавництва «Фоліо» прийшов син і сказав: «Давай продавати квартиру в Харкові й купувати в Чернівцях. Харків занадто близько до російського кордону, і я не хочу раптом опинитися в Росії!»

Дмитро Ярош написав заяву до Генеральної прокуратури на Володимира Путіна, звинувативши його в кримінальному злочині. Тепер Генпрокуратура мусить зареєструвати заяву Яроша та оголосити Володимира Путіна в розшук за звинуваченням в агресії проти України, у вбивстві україн­ських військових і в порушенні цілісності української дер­жави. Рефат Чубаров іще позавчора попросив парламент визнати право кримських татар на самовизначення. Виявляється, Україна досі не приєдналася до Декларації ООН про права корінних народів. Так що тепер треба не тільки підписати цю декларацію, а й визнати право кримських татар вирішувати свою долю. Навряд чи це щось змінить тепер, але принаймні дасть кримським татарам, які бажають залишатися громадянами України, моральну підтримку. Серед них теж уже є перша жертва. 14 березня було знайдено вбитим зі слідами тортур 38-річного Решата Ахметова, батька трьох дітей, молодшому з яких — доньці — два з половиною місяці. Він брав активну участь у мітингах за те, щоб Крим залишався українським, а востаннє його бачили в Сімферополі біля військкомату, куди він прийшов записуватися добровольцем в українську армію. У російській пресі та в блогах з’явилися знову образи на адресу крим­ських татар і заклики до них «забратися з російського Криму». Майже всюди про них пишуть як про «народ-зрадник». І це при тому, що багато росіян і українців, приїхавши до Криму влітку відпочивати «дикунами», намагаються знімати квартири або кімнати у кримських татар і харчуватися в татарських кафе та ресторанчиках. Ми теж, щоразу відпочиваючи в Криму біля Євпаторії та в Сімеїзі, завжди обідали й вечеряли у татар. Там завжди смачніше, чистіше і дешевше. Минулого року в квітні ми вдвох із Юрієм Винничуком тиждень жили