Люба Клименко - Антипедагогічна поема

була погана артистка і ненавиділа театр у житті. Вона сприймала театр лише на сцені. А весілля, за великим рахунком, — це старомодне патріархальне шоу, — думала Аврора.

Однак чого не зробиш заради Нього — єдиного, коханого, найкращого в світі! А Він — тобто єдиний, коханий і найкращий у світі, — надивившись голлівудівських фільмів, захотів мати круте весілля. Ще півроку тому вона висміяла б кожного, хто запропонував би їй це, але тепер, щоб догодити милому, тупому мужчині, — бере участь у весільній клоунаді.

Так, тупість, — зрозуміла Аврора за останні півроку, — далеко не найгірша чоловіча риса. Тим більше, що вона стосується не всіх ділянок їхнього життя. На роботі він бог, лише вдома він дурак, дурень, дурачок, дурник, дурашка, придурок і т. д., і т. п. Ну, як такого не любити?

За ідіотською традицією, що примандрувала до нас з американських фільмів, вона не повинна бачити жениха в день весілля до вінчання. От вона і сидить тут, як мішком прибита, в білому платті на старому диванчику.

У кімнату зайшла Маруся, її перша дружка:

— І за шо тебе мужики люблять?! Кожа да кості! Нема за шо подержаться! — зітхнула вона, намагаючись запхати свої цицьки у рожеве плаття на бретельках.

У дискусію вступила Ларьок, друга дружка:

— Зате мужиків вона собі підбирає за протилежним принципом: щоб було за що потриматися.

Усі розсміялися. Всі, крім Аврори, яка все ще була знервована.

— Крейсерок, куди пакувати весільний еквіпмент?[7] — спитала Ларьок.

— Пакуй у свою машину, — без настрою промовила Аврора.

— А раптом священик відмовиться вас вінчати в такому еквіпменті? — спитала Мирослава, третя дружка.

— Куди він подінеться? Ні, там всьо чотко, — заспокоїла її Ларьок. — До речі, я була вчора на мальчишніку, здається, жених трохи нервує. Навіть на стриптиз не реагував.

— А я що? Не нервуюся? В цьому дебільному платті з оборками!

— Спокійно, дурочка. Не одна ти така прогресівна, — Маруся впоралася з цицьками і перейшла на зіпер на платті.

Поки Лариса ходила до машини, Мирослава підшивала Аврорі весільне плаття. Маруся ж у поті чола ґвалтувала «блискавку» на своєму рожевому вбранні.

Повернулася Ларьок:

— Ну що, Крейсерок, поїхали! Я вже все загрузила.

І вони вчотирьох — наречена і три дружки — влізли в Ларисчину машину й поїхали до Палацу спорту, де на них уже чекала вся весільна компанія.

Наречена і три дружки, перед тим як вийти до місця, де відбуватиметься вінчання, натягли на ноги і почали шнурувати ковзани. Особливо тяжко це давалося Марусі, її рожеве плаття на бретельках тріщало по швах.

Нарешті всі четверо були готові.

До них підійшов розпорядник і спитав:

— Ну що, крошкі, готові?

— Готові! — дружно відповіли «крошкі».

— Впірьод! — скомандував розпорядник.

Перед жіноцтвом відчинили двері, і подруги вийшли на величезну льодову арену Палацу спорту під весільний марш Мендельсона і гучні оплески присутніх.

Найупевненіше на ковзанах стояли Ларьок і Мирослава.

Аврора лише третій раз у житті стала на лід.

Маруся, здається, в дитинстві відвідувала ковзанку, однак це було ду-уже давно.

Словом, поки ця жіноча компанія дісталася до вівтаря, Аврора тричі впала, а Маруся впала тільки раз, зате дуже ефектно: її рожеве плаття таки тріснуло.

Біля вівтаря, виструнчившись в ідеально вилаштуваний ряд, уже чекала чоловіча частина весілля. Хлопці стояли на ковзанах упевненіше, та й не дивно, бо це була хокейна команда в повному складі. Вони утворили «тунель», тримаючи правою рукою ключки на льоду, а лівою — шоломи біля серця. Це було дуже красиво.

Біля самого вівтаря стояв жених — коханий мужчина Аврори Юра Корсак. Він усміхався чарівною тупою усмішкою, сяючи від щастя, як новорічна ялинка.

Шлюбну церемонію здійснював смаглявий священик, який також не дуже вправно стояв на ковзанах.

Церемонія була короткою, але ефектною.

— Авроро, чи згодна ти взяти собі в чоловіки Юрія і бути з ним у щасті й біді, аж поки смерть не розлучить вас?

— Так.

— Юрію, чи згоден ти взяти собі в дружини Аврору і бути з нею в щасті й біді, аж поки смерть не розлучить вас?

— Та-а-ак!!!

— Оголошую вас чоловіком і дружиною!

Юра схопив Аврору на руки і зробив десяток кругів по льодовій арені на шаленій швидкості.

Її плаття майоріло, Юра цілував її в губи, члени його хокейної команди стукали ключками по льоду, а вчителі Київської гімназії імені Скарбів Трипілля, які вже оклигали від шокової новини про одруження вчительки з учнем, кричали з трибун:

— Віват молодятам, віват!!!!

Примітки