Джонатан Сафран Фоєр - Все ясно

Коли ти придумаєш прийнятну відповідь, — сказала йому Брід, поцілувавши в чоло, — я покину свій трон. Далі вона вийшла з дому і рушила до річки, котра називалася її ім'ям.

Він стояв біля вікна і чекав.

Після обіду того весняного дня 1804 року, як і кожного Трохимового Дня упродовж останніх тринадцяти років, вздовж і впоперек брудних вуличок Трохимброда було натягнуто численні тонкі білі стрічки. У такий спосіб Біцль Біцль запропонував колись увіковічнити падіння воза в річку. Один край першої зі стрічок був прив'язаний до напівпорожньої пляшки старого вермуту на підлозі перекошеної хатини містечкового пияка Омелера С, а другий тягнувся через усю Шелістерську вулицю до потьмянілого срібного підсвічника на столі у їдальні Все-терпимого Рабина, у його цегляному домі на чотири спальні; тонка біла стрічка, як вибагливе мереживо, бігла від заднього лівого стовпчика на ліжку шльондри з третього поверху до прохолодного мідного дверного молоточка на влаштованій у підвалі магазину льодовні Відступника Кермана К.; біла стрічка з'єднувала будинки різника та сірникаря з тихою (бо ж вона затамувала подих від нетерпіння) вербою на березі річки Брід; ще однабіла стрічка снувалася від майстерень містечкових столяра та свічкаря до закутку повитухи, оточивши неправильним трикутником фонтан із розпростертою русалкою на цетральній площі містечка.

Найпривабливіші чоловіки з усіх усюд зібралися на березі ріки, щоби зустрічати парад колісних платформ, котрі рухалися від малих водоспадів аж туди, де були облаштовані ятки з солодощами та іграшками й височів пам'ятний знак на місці, на якому колись перекинувся або ж не перекинувся віз:

ЦЕЙ ЗНАК ПОЗНАЧАЄ МІСЦЕ (АБО МІСЦЕ, НАБЛИЖЕНЕ ДО МІСЦЯ) У ЯКОМУ ПОТОНУВ (ЯК МИ ВВАЖАЄМО) ВІЗ ТРОХИМА Б.

Іменем Громади, 1791 р.

Першою попри вікно Всетерпимого Рабина, котрий дарував учасникам обов'язковий кивок згоди, проїхала платформа з Колок. її прикрашали тисячі жовтогарячих та червоних метеликів, приваблених специфічним ароматом спеціально підібраних кісток тварин, котрі були поприв'язувані до платформи знизу. На цій рухомій дерев'яній конструкції непорушно, як статуя, завмер хлопець із червоним волоссям, зодягнутий у жовтогарячі широченні штани та довжелезну сорочку. Над ним на здоровенному транспаранті писало: НАСЕЛЕННЯ КОЛОК СВЯТКУЄ РАЗОМ ЗІ СВОЇМИ ТРОХИМБРІДСЬКИМИ СУСІДАМИ! Пізніше того хлопця зображатимуть на багатьох малярських полотнах; це станеться, коли діти, які дивилися на той парад, підростуть, візьмуть до рук акварельні фарби й розсядуться малювати на своїх ветхих верандах. Але тоді він ще про це не знав, та й вони не знали, як і не знали вони всі, що я колись писатиму ці рядки.

Наступною рухалася платформа з Рівного, вкрита від краю до краю зграями зеленкуватих метеликів. Далі просувалися декоровані конструкції з Луцька, Сарн, Ківерців, Сокирців та Ковеля. Всі вони були розфарбовані на різні кольори й обплутані тисячами метеликів, котрих вабили закривавлені тваринні остови під возами: зліталися сюди бурі метелики, пурпурові метелики, помаранчеві метелики, рожеві метелики, білі. Натовп, згромаджений уздовж руху параду вигукував так схвильовано і так не по-людськи, що, здавалося, його відгороджувала від решти світу непробивна стіна суцільного шуму, голосіння було настільки монотонним і постійним, що можна було подумати, що натовп насправді мовчить.

Трохимбрідську платформу звідусіль вкривали блакитні метелики. На підвищенні в центрі сиділа Брід, оточена молодими річковими принцесами, також зодягнутими в блакитні мережива, — вони плавно рухали руками, зображаючи річкові хвилі. На передку платформи розташувався квартет скрипалів, котрі затинали польських народних пісень, а по другий бік інший квартет вигравав українську музику; таке поєднання витворювало мішану дисонансну мелодію, котру, втім, чули тільки принцеси і Брід посередині платформи. Янкель спостерігав за всім тим зі свого вікна, підтримуючи рахівницю на своїй шиї, котра, здавалося, увібрала в себе всю ту вагу, яку він поступово втратив за останні шістдесят років.

Коли трохимбрідська платформа докотилася до яток із солодощами та іграшками, Всетерпимий Рабин подав знак Брід, щоби та скидала мішечки у воду. Вгору їх, вгору… Арка поглядів — від долонь Брід до ріки — більше у всесвіті на той момент нічого не існувало: лише ця єдина райдуга рухів. Вниз, вниз… Всетерпимий Рабин трохи зачекав, щоби мішечки досягнули дна, і аж тоді подав знак — ще одним зі своїх драматичних жестів — дозволив пірнати за ними.

За мить через бризки неможливо було розібрати, що робиться у ріці. Жінки та діти шалено гукали, аби підбадьорити своїх, а чоловіки не менш шалено бовталися в ріці, хапаючи одне одного за руки й ноги й штовхаючись, щоби запевнити собі вигідніше місце. Вони з'являлися на поверхні з мішечками в ротах і в руках, а далі пірнали знову з усім завзяттям, на яке тільки вони були здатні. Вода кипіла, дерева хитали головами у чеканні, небо повільно скидало із себе блакитну сукню дня, щоби оголити безодню ночі.

І тоді нараз:

Я дістав його! — закричав якийсь чоловік з дальшого закута річки, — він у мене! Решта чоловіків розчаровано зітхнули й потрохи потягнулися на берег або ж іще продовжували плавати там, де пірнали, проклинаючи удачу сьогоднішнього переможця. Мій пра-пра-пра-пра-прадід поплив до берега, тримаючи мішечок із золотом над головою. Величезний натовп, затамувавши подих, чекав, поки він вибрався на берег, упав на коліна і висипав вміст мішечка на землю перед собою. Вісімнадцять золотих монет. Стільки можна було заробити хіба за півроку праці.

ЯК ТВОЄ ІМ'Я? — запитав Всетерпимий Рабин.

Я Шалом, — відповів той, — я з Колок.

СЬОГОДНІ ПЕРЕМІГ ЧОЛОВІК ІЗ КОЛОК! — виголосив Рабі, від хвилювання зронивши з голови ярмулку. Поки сюркотання цвіркунів поволі накликало темряву, Брід все ще залишалася на платформі, спостерігаючи за початком святкувань, — чоловіки їй не докучали. І учасники змагань, і мешканці штетлю вже понапивалися — рука об руку, рука в руці, дотики пальців, тертя стегон, всі думки лише про неї. Стрічки на вулицях Трохимброда почали провисати (на них сідали птахи, вітер хилитав їх з боку на бік, наче хвилі), принцеси порозбігалися по березі, щоби поглянути на золото переможця і позалицятися до прибулих чоловіків.

Спершу наліг туман, потім пішов дощ, так мляво, що можна було стежити, як падають окремі краплі. Чоловіки та жінки продовжували танок, притискаючись одне до одного все щільніше, кілька гуртів музик заливали вулиці шпаркими звуками. Молоді дівчата ловили крилатих світляків павутинястими торбинками з-під сиру. З-під крилець комах вони досягали фосфоричний пилок і накладали собі його на повіки. Хлопчики душили мурах міжліальця-ми — без жодної мети.

Дощ тривав, а учасники свята все більше напивалися самогонкою та домашнім пивом. По