Володимир Кирилович Винниченко - Відродження Нації

Але Уряд на цей раз уже не пішов так легко за вказівками реакції.

Адже й він, так само, як і Ц. Рада, одержував усі ті постанови й телеґрами, які виносились на Україні з приводу Універсалу. Адже він мав свої очі й вуха на Вкраїні й міг бачити та чути, як поставився народ до Універсалу.

І цілком справедливо й розумно писала инча частина (правда, дуже невеличка) руської преси, говорячи: дайте спокій, панове, де, в чому ви бачите сепаратизм, зраду, „ніж у спину революції” й тому подібні вигадки? Українці звертались до нас не раз; вони домагались своїх прав у порозумінню з нами; ми їх зневажливо відпихали; тепер вони самі беруть ті свої права; й більше нічого. Отже, треба не ґвалтувати, не затівати різні, а постаратись мирно й справедливо виправити свої помилки. І той факт, що Уряд не посмів уже піти так сліпо, як раніше, за голосом чорної сотні, — це вже було першою перемогою українства.

2. І їхня величність також, хоча...

Їхня величність, петроградська демократія також схаменулась. Сила українства примусила й її поставитись уважніше до сеї, не такої вже легкої, як здавалось, справи. Хоча... натура руського демократа-інтеліґента „мозговика” й тут не позбавилась своєї подвоєности, нецільности, неконсеквентности.

З одного боку—прінціп самоозначення націй; хороший собі, чесний, гуманний прінціп, цілком відповідаючий „чистому розумові” руського „мозговика”. Крім того— прінціп цей так виразно вже здійснюється; так голосно, повно й безсумнівно „означає” себе народ; такі комплікації можуть вийти, коли далі опинатись цьому самоозначенню. Отже, ясно, що треба цілком погодитись з цим явищем, признати його й вітати прінціп самоозначення. Так говорить і „чистий”, і “практичний” розум інтеліґента.

А буденна, емоціональна істота знов опинається, викручується, шукає бічних виходів, корчиться, не хоче признавати фактів.

А в результаті така неконсеквентна, поплутана, смішна резолюція „мозговиків” руських есерів, провідників ради російських селянських депутатів:

1. Всеросійська рада селянських депутатів проголосила яко бажану й необхідну форму політичного ладу в Росії демократичну республіку на федеративних основах. Виконуючи волю ради селянських депутатів, виконавчий комітет заявляє, що він прилучається до бажань, проголошених Центральною Українською Радою, й разом з нею буде добиватися повної автономії, як України, так і ряду инших областей й національностей Росії”.

Отже, здається, все чудесно: сама Всеросійська Рада проголосила прінціп федерації, вона прилучається до бажань Центральної Ради, навіть разом з нею буде добиватись автономії України. Здається, лишається тільки вітати того, з ким маєш намір чогось добиватися, й допомагати йому.

Але... це тільки „чистий розум”, тільки одна худосочна, недокровна частина інтеліґентської істоти так прекраснодушно промовляє. А друга половина тут же тягне її за поли, одпиха назад і заявляє: Але

„2. Проголошуючи ці засади та признаючи необхідним можливо найбільше планове й широке приготовлення до їх здійснення, виконавчий комітет не вважає проте можливим тепер проголосити сих засад законом і тепер у повноті переводити їх у життя, бо найвищою інстанцією для порішення, як сих, так і инших основних справ державного політичного життя є тільки всеросійські Установчі Збори яко одинокий повновласний господарь російської держави”.

Мало того:

„3. З огляду на це виконавчий комітет думає, що відмова Тимчасового Правительства негайно проголосити автономію України є слушною, бо такого права воно не має, а проголошення сеї автономії означало-б присвоєння собі прав Установчих Зборів Тимчасовим Правительством і перевищення даної йому народом власти”.

Та й ще більше:

„4. З уваги на ту саму обставину виконавчий комітет уважає неправним і небезпечним видання Універсалу Центральною Українською Радою, котрий проголошує негайне здійснення повної автономії України. Видання Універсалу небезпечне тому, що негайне здійснення його основ вносить нові величезні комплікації в державне життя, грозить витворенням національної ворожнечі, помагає національним конфліктам, ослаблює силу спротиву держави, яка необхідна з огляду на небезпеку внїшнього ворога, підриває авторітет Тимчасового Правительства, дає понуку для подібних домагань иншим національностям, а в сумі всього того — розриває й ослаблює революцію”.

Словом, ціла купа всякого лиха. Отже ратуючи бідну революцію,

„На основі виложеного виконавчий комітет уважає в інтересі революції, добра народів Росії й добра самого українського народу конче потрібним скасування Українською Центральною Радою виданого нею Універсалу. (Ага, от де собаку закопано! — Автор.) А рівночасно гаряче співчуваючи відродженню України, як автономної области будучої всеросійської федеративної республіки, виконавчий комітет уважає необхідним:

Негайне заведення на Україні культурної автономії в найширших розмірах, негайне розроблення українцями її будучої політичної автономії та приготовання до її здійснення. Виходячи з того, виконавчий комітет звертається з закликом до Тимчасового Правительства пійти назустріч усім тим бажанням України, здійснення котрих не грозить загостренням національної ворожнечі, не нарушує моці та зорґанізованости сил революції й не ослаблює бойової здатности армії”.

Далеко послідовніщу й розумнішу (хоч все ж таки не до кінця) позіцію заняв Загальноросійський З'їзд Рад Робітничих та Салдатських Депутатів, принявши 3 липня (н. ст.) таку резолюцію:

„Признаючи згідно з своєю загальною позіцією в національній справі за всіма народами Росії право на вільний національний розвиток, з'їзд рад робітничих і салдатських депутатів обіцяє революційній демократії України свою повну підтримку в справі здійснення демократичної автономії України з забезпеченням прав національних меншостей”.

А маленьке „але” все ж таки й тут є:

„Признаючи далі, що цю автономію можуть остаточно установити тільки всеросійські Установчі Збори, з'їзд уважав конче потрібним згідно з бажаннями, висловленими Центральною Українською Радою, негайне утворення тимчасового орґану, що представляв би демократію всіх націй, які заселюють Україну, для розроблення основ автономного ладу краю й для проводу усією підготовчою працею, зокрема для скликання з'їзду представників усього населення України.

„З'їзд пропонує Тимчасовому Правительству увійти в порозуміння з орґанами української революційної, демократії для орґанізації загального тимчасового краєвого орґану та для установлення й переведення конкретних заходів, необхідних для задоволення національних потреб українського народу.

„Вітаючи український народ, котрий бореться в спільних революційних рядах і відроджується до національного життя, з'їзд рад роб. і салдат. депутатів висловлює своє тверде переконання в тім, що тільки збереженням революційної єдности трудових мас усіх народів Росії можна забезпечити побіду революції й свободу всіх національностей, що заселюють Росію”.

Найбільш і до кінця послідовними тоді були большевики, які відмовились голосувати за цю резолюцію, находячи її компромісовою. Вони зачитали свою резолюцію (одхилену з'їздом), в якій пропонувалось з'їздові осудити „яко контрреволюційну й ганебно-антідемократичну політику Правительства в відношенню до українців”. Тимчасове Правительство,