Болеслав Прус - Фараон

неї. Він був привітний і пестив її, як завжди, хоч очі його дедалі частіше поглядали на той берег Нілу, зупиняючись на могутніх пілонах палацу.

Незабаром Рамзес помітив, що не тільки він сумує в своєму добровільному вигнанні. Одного дня від того берега відчалила пишно оздоблена царська барка, перепливла Ніл в напрямі до Мемфіса і почала кружляти так близько від Сариного маєтку, що Рамзес міг навіть розпізнати людей, які в ній сиділи. Він побачив під пурпуровим балдахіном свою матір в товаристві інших жінок двору, а навпроти неї, на низькій лаві, намісника Гергора. Здавалось, вони не дивились на садибу, але царевич знав, що вони його бачать.

«Ага, — подумав він, усміхнувшись. — Моя вельможна матінка і його достойність міністр намагаються виманити мене звідси, перш ніж повернеться його святість…»

Був місяць тобі — кінець жовтня і початок листопада. Вода в Нілі спала на півтора людського зросту, щодня оголюючи нові клапті чорної грузької землі. Там, де зійшла вода, відразу з’являлась вузька соха, яку тягнула пара волів. За сохою йшов голий орач, біля волів — погонич з коротким батогом, а за ними — сіяч, по кісточки вгрузаючи в мул: він ніс у фартусі пшеницю й щедро розсипав її повними жменями.

В Єгипті починалася найкраща пора року — зима. Було не більше як п’ятнадцять градусів тепла, земля хутко вкривалася смарагдовою зеленню, серед якої рясніли нарциси й фіалки.

Їхні пахощі все дужче було чути серед свіжого духу землі й води.

Вже кілька разів царський човен з найяснішою царицею Нікотріс і намісником Гергором з’являвся поблизу Сариного маєтку. Щоразу Рамзес бачив свою матір, яка весело розмовляла з Гергором, і переконувався, що вони навмисне не дивилися в його бік, наче хотіли виявити свою зневагу.

— Почекайте! — прошепотів розгніваний царевич. — Я доведу вам, що і я зовсім не сумую…

І коли одного дня, незадовго до заходу сонця, від того берега відплив золочений царський човен з пурпуровим балдахіном, оздобленим на ріжках страусовими перами, Рамзес звелів спорядити човен на двох і сказав Сарі, що попливе з нею.

— Єгово! — вигукнула вона, складаючи руки. — Адже там твоя мати й намісник!

— А тут буде наступник трону. Візьми з собою арфу, Саро.

— Ще й арфу?.. — спитала вона тремтячи. — А що, як твоя вельможна мати схоче говорити з тобою? Я тоді кинусь у воду!..

— Не будь дитиною, Саро, — відповів, усміхаючись, царевич. — Його достойність намісник і моя мати дуже люблять співи. Ти можеш навіть прихилити їх до себе, коли заспіваєш гарну єврейську пісню. Хай там буде щось про кохання…

— Я не знаю такої, — відповіла Сара, в якій слова царевича раптом збудили надію. Може, й справді її спів сподобається могутнім володарям, а тоді…

На царській барці побачили, що наступник трону сідаєзСарою в простий човник і навіть сам веслує.

— Ти бачиш, достойний міністре? — шепнула цариця. — Він пливе назустріч нам із своєю єврейкою.

— Наступник трону так розумно повівся із своїми воїнами й селянами і виявив таке велике каяття, віддалившись від царського палацу, що ви, ваша величність, можете простити йому цю дрібну похибку, — відповів міністр.

— О, якби він не сидів у цій шкаралупі, я б наказала розбити її! — гнівно мовила цариця.

— Нащо? — спитав міністр. — Царевич не був би нащадком фараонів і верховних жерців, якби не намагався скинути пута, що їх, на жаль, накладає на нього закон або наші, може, й химерні звичаї. Але він довів, що, коли треба, вміє володіти собою. Він здатен навіть визнавати свої помилки, а це дуже рідкісна риса і неоціненна для наступника трону. А те, що він хоче подражнити нас своєю коханкою, тільки показує, як йому боляче, що він попав у неласку, хоча й мав найблагородніші наміри.

— Але ця єврейка!.. — прошепотіла цариця, мнучи опахалозпер.

— Тепер я спокійний щодо неї, — вів далі міністр. — Це вродливе, але дурненьке створіння, яке не збирається, та й не зуміло б впливати на царевича. Вона не бере подарунків і навіть не бачить нікого, замкнувшись у своїй не дуже-то дорогій клітці. Може, згодом вона й навчилася б користуватись із становища царевичевої коханки та витягла б із скарбниці наступника трону десяток-два талантів. Але поки до цього дійде, вона набридне Рамзесові…

— Хай промовляє твоїми устами всевидющий Амон.

— Я цього певен. Царевич через неї ніколи не втрачав розуму, як це буває з нашими вельможами, в яких спритні інтриганки можуть відібрати маєток, здоров’я, навіть довести їх до суду. Рамзес бавиться нею, як зрілий чоловік невільницею. До того ж Сара вагітна…

— Невже?.. — вигукнула цариця. — Звідки ти знаєш?..

— Те, чого не знає найясніший наступник трону і навіть сама Сара?.. — усміхнувся Гергор. — Ми повинні все знати. Зрештою цю таємницю не так важко було розкрити. Адже разом з Сарою живе її родичка Тафет, неймовірно балакуча жінка.

— Вже кликали до неї лікаря?

— Я ж сказав, сама Сара ще нічого не знає, а шановна Тафет, побоюючись, щоб Рамзес не охолов до її вихованки, радо викоренила б у зародку цю таємницю. Але ми не дозволимо. Адже це буде дитина царевича.

— А якщо син?.. Ти ж знаєш, що він міг би наробити нам клопоту… — сказала цариця.

— Все передбачено, — відповів жрець. — Коли буде дочка, ми дамо їй добрий посаг і виховаємо, як належить дівчині високого роду. А якщо син, він зостанеться євреєм…

— Ох, мій онук — єврей!..

— Не настроюй себе завчасно проти нього, царице. Наші посли доносять, що ізраїльський народ починає мріяти про свого царя. Поки дитина виросте, це прагнення дозріє, а тоді… ми дамо їм володаря справді хорошої крові!..

— Ти — мов орел, який обіймає поглядом відразу схід і захід, — мовила цариця, захоплено дивлячись на міністра. — Я відчуваю, що моя огида до цієї дівчини слабшає.

— Найменша краплина царської крові повинна сяяти над усіма народами, як зірка над землею, — промовив Гергор.

В цей час човник наступника трону пропливав за кілька десятків кроків від царського судна, і дружина фараона, заслонившись опахалом, глянула крізь пера на Сару.

— Справді, вона гарна! — шепнула вона.

— Ти вже вдруге кажеш це, достойна пані.

— А ти й про це знаєш? — усміхнулась цариця. Гергор опустив очі.

На човнику забриніла арфа, і Сара тремтячим, голосом почала співати:

— «Який великий господь, який великий господь бог твій, Ізраїлю!..»

— Чудовий голос! — шепнула цариця. Верховний жрець уважно слухав.

— «Дні його не мають початку, — співала Сара, — а дім його не має меж. Одвічні небеса під його поглядом змінюються, мов шати, що їх людина одягає