Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

- Якщо захочеш ще, - сказав Снейп, - то будь ласка: я приготував цілий казан.

- Мабуть, завтра вип'ю ще трохи. Дуже тобі дякую, Северусе.

- Нема за що, - відповів Снейп, але щось у його погляді Гаррі не сподобалося. Снейп вийшов з кімнати похмурий і насторожений.

Гаррі допитливо глянув на келих.

- Професор Снейп люб'язно погодився зварити мені зілля, - усміхнувся Люпин. - Сам я ніколи не вмів його добре готувати, а ця настійка особливо складна. - Він підніс келиха, понюхав, відпив ковточок, і його пересмикнуло. - Шкода, що не можна додавати цукру.

- А від чого...? - почав було Гаррі, але Люпин перебив його на півслові.

- Я щось погано себе почуваю, - сказав він. - Це єдине, що мене рятує. Мені дуже пощастило працювати разом з професором Снейпом. Це зілля мало хто вміє варити.

Професор Люпин відсьорбнув ще один ковток, а Гаррі ледве стримався, щоб не вибити келиха йому з рук.

- Професор Снейп дуже цікавиться темними мистецтвами, - проказав він.

- Справді? - озвався Люпин і відсьорбнув ще.

- Навіть кажуть... - Гаррі завагався, а тоді відчайдушно додав: - кажуть, що він піде на все, тільки б здобути посаду вчителя захисту від темних мистецтв!

Люпин допив келиха і скривився.

- Жахливе вариво, - сказав він. - Ну, Гаррі, мабуть, я ще трохи попрацюю. Побачимося на бенкеті.

- Добре, - сказав Гаррі і поставив на стіл чашку.

Спорожнілий Снейпів келих усе ще курився.

*

- Ось, тримай, - сказав Рон. - Взяли, скільки змогли... - На Гарріні коліна посипалася яскрава злива цукерків.

З першими сутінками Рон і Герміона вбігли у вітальню. Розчервонілі з холодного вітру, вони сяяли від задоволення.

- Дякую. - Гаррі взяв пакетик крихітних чорних перчортиків. - Ну, як там Гоґсмід? Де ви були?

Де вони тільки не були! І в крамниці магічного знаряддя «Дервіш і Бенґіс», і в магазині жартів «Зонко», і в «Трьох мітлах» - о-о, ті пінисті кухлі з гарячим маслопивом!...

- А пошта, Гаррі! Двісті сов, кожна на своїй поличці, у кожної свій колір, що позначає її швидкість!

- А в «Медових руцях» - нові сорти помадок. Куштуй, скільки хочеш! Ось, і тобі трохи...

- Здається, ми бачили велетня-людожера. Чесно, там у «Трьох мітлах» така публіка!..

- Шкода, що не можна було захопити трохи маслопива, воно так зігріває...

- А чим ти займався? - стурбовано запитала Герміона. - Готував уроки?

- Ні, - відповів Гаррі. - Люпин запросив мене до свого кабінету на чай. А потім там з'явився Снейп...

Він розповів їм про келих. Рон аж роззявив рота.

- І Люпин це випив? Йому що, життя обридло? - мало не задихнувся Рон.

Герміона глянула на годинник.

- Треба йти, за п'ять хвилин початок бенкету...

Вони вистрибнули крізь отвір у портреті і, продовжуючи розмовляти про Снейпа, злилися з юрбою.

- Але ж він... знаєте... - Герміона стишила голос і схвильовано озирнулася, - він не став би... труїти Люпина... на очах у Гаррі.

- Може, й так, - погодився Гаррі. Тим часом вони перетнули вестибюль і увійшли до Великої зали. Зала була прикрашена сотнями гарбузів із засвіченими всередині свічками, цілими роями тріпотливих кажанів і морем оранжевого серпантину, що яскраво зміївся попід грозовою стелею.

Їжа була розкішна. Навіть Герміона і Рон, які мало не лускали від медоворуцівських ласощів, наклали собі по дві порції усіх страв. Гаррі позирав на учительський стіл. Професор Люпин видавався бадьорим, він жваво перемовлявся з учителем замовлянь Флитвіком. А ось Снейп щось надто часто зиркав на Люпина. Але, може, це тільки так здавалося?..

На закінчення бенкету гоґвортські привиди влаштували цілу виставу. Вони зненацька вигулькнули зі стін і столів, і синхронно закружляли в повітрі. Майже-Безголовий Нік, ґрифіндорський привид, з величезним успіхом відтворив сцену, присвячену халтурному відтинанню власної голови.

Цей чудовий вечір не зміг зіпсувати навіть Мелфой. - Вітання від дементорів, Поттер! - загорлав він, коли всі вже виходили з Великої зали.

Гаррі, Рон і Герміона разом з рештою ґрифіндорців прямували звичною дорогою до своєї вежі. Але біля портрета Гладкої Пані вони побачили справжнє юрмище.

- Чому ніхто не заходить? - здивувався Рон.

Гаррі глянув понад головами учнів. Схоже, портрет не відчинявся.

- Дозвольте пройти, будь ласка, - пролунав голос Персі, що поважно проштовхувався в юрбі. - Чого всі поставали? Не могли ж усі забути пароль... Даруйте, я староста школи...

І тут галас почав стихати. Спочатку завмерли ті, хто стояв попереду, а далі хвиля тиші прокотилася по всьому коридору. Усі почули, як Персі несподівано різко промовив:

- Покличте хтось професора Дамблдора. Швидко!

Учні озиралися і зводилися навшпиньки.

- Що тут таке? - запитала Джіні, котра щойно підійшла.

Наступної миті з'явився професор Дамблдор і почав протискатися до портрета. Ґрифіндорці розступалися, щоб дати йому дорогу, а Гаррі, Рон і Герміона підійшли ближче.

- О Господи!.. - вигукнула Герміона і схопила Гаррі за руку.

Гладка Пані з портрета зникла, а сам портрет був жахливо понівечений: усю підлогу встеляли клапті полотна.

Дамблдор глянув на понищену картину і стурбовано обернувся до Макґонеґел, Люпина й Снейпа, що саме до нього підбігали.

- Мусимо її знайти, - сказав Дамблдор. - Професорко Макґонеґел, прошу негайно розшукати містера Філча - нехай огляне в замку кожну картину: треба розшукати Гладку Паню.

- Шукайте вітра в полі! - заґелґотав хтось поряд. То був Півз Полтерґейст. Він погойдувався над юрбою і тішився, як завжди, коли бачив руйнацію і хаос.

- Що ти маєш на увазі, Півзе? - спокійно запитав Дамблдор, і Півзова посмішка дещо зів'яла. Він не наважувався дражнити Дамблдора. Натомість голос його став улесливим, проте аж ніяк не приємнішим за ґелґотання.

- Вона сховалася від сорому, ваше директорство, прошу пана. Вона в жахливому стані. Бачив, як вона бігла тим пейзажем, що на п'ятому поверсі, прошу пана, кривуляючи поміж деревами. Так страшно кричала! - радісно повідомив він, а тоді награно забідкався:

- От бідолашна.

- Чи вона казала, хто це зробив? - незворушно поцікавився Дамблдор.

- О, так, ваше професорство, - відповів Півз із таким виглядом, ніби тримав у руках здоровенну бомбу. - Він, знаєте, неймовірно розсердився, коли вона відмовилася його впустити. - Півз зробив сальто і вишкірився до Дамблдора, запхнувши голову поміж ноги. - Ох, і люта вдача у того Сіріуса Блека!