Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

- Ми принесемо тобі купу цукерків з «Медових руць», - пообіцяла Герміона, щиро жаліючи Гаррі.

- Цілісіньку гору! - додав Рон. Їм з Герміоною було так прикро, що вони навіть забули про свою сварку.

- Та добре, все нормально, - невимушено кинув Гаррі. - Побачимося на бенкеті. Щасливо!

Він відпровадив їх до вестибюлю, де у дверях стояв сторож Філч, звіряючи імена учнів з довжелезним списком. Він підозріло вдивлявся в кожне обличчя, щоб ніхто не прослизнув без дозволу.

- Що, Поттер, забарикадуєшся в замку? - крикнув Мелфой, що стояв у черзі з Кребом і Ґойлом. - Злякався дементорів?

Гаррі змовчав і самотньо поплентався мармуровими сходами через порожні коридори до ґрифіндорської вежі.

- Пароль? - стрепенулася з дрімоти Гладка Пані.

- Фортуна Мажор, - мляво озвався Гаррі.

Портрет відхилився. У вітальні було повно першо- і другокласників, а також кілька старших учнів, які походами в Гоґсмід уже давно переситились.

- Гаррі! Гаррі! Привіт, Гаррі!

То був другокласник Колін Кріві. Він благоговів перед Гаррі і ніколи не втрачав нагоди перекинутися з ним бодай словом.

- Гаррі, ти не їдеш у Гоґсмід? А чому? Слухай... - Колін щасливо озирнувся на своїх товаришів, - Гаррі, якщо хочеш, можеш посидіти з нами!

- Е-е... ні, Коліне, дякую. - Гаррі аж ніяк не мав настрою сидіти серед юрби учнів, які пожадливо витріщатимуться на його шрам. - Мені треба в бібліотеку, маю там одну справу.

Тепер він не мав іншого вибору, як розвернутися і знову полізти крізь отвір у портреті.

- І чого було мене будити? - сварливо буркнула Гладка Пані.

Гаррі понуро поплівся до бібліотеки, але напівдорозі роздумав - йому не хотілося працювати. Він повернувся й мало не наскочив на Філча, котрий щойно випустив у Гоґсмід останнього учня.

- Що ти тут робиш? - підозріло гаркнув Філч.

- Нічого, - чесно відповів Гаррі.

- Нічого! - бризнув слиною Філч, а його щоки затіпалися. - Так я тобі й повірив! Чого ти не поїхав У Гоґсмід купувати смердюляники, ригалики і хробаків-свистунців, а тиняєшся тут?!

Гаррі знизав плечима.

- Негайно вертайся до вітальні! - гримнув Філч і не спускав з Гаррі очей, аж поки той зник за рогом.

Та Гаррі не повернувся до вітальні. Він вирішив піти в соварню і провідати Гедвіґу.

Але в одному з коридорів його хтось покликав.

Гаррі озирнувся і побачив професора Люпина, що визирав з дверей свого кабінету.

- Що ти тут робиш? - запитав Люпин зовсім іншим тоном, ніж Філч. - А Рон з Герміоною де?

- У Гоґсміді, - якомога недбаліше відповів Гаррі.

- А-а, - сказав Люпин. Якусь мить він дивився на Гаррі. - Може, зайдеш? Мені щойно привезли ґринділа для наступного уроку.

- Кого-кого?

Гаррі зайшов у Люпинів кабінет. В кутку стояв величезний акваріум. Миршава зелена істота з гостренькими ріжками притислася писком до скла, кривлялася, і згинала довгі, кістляві пальці.

- Водяник, - пояснив Люпин, задумливо розглядаючи ґринділа. - 3 ним не повинно бути проблем. Не те, що з капами. Треба лише розірвати його хватку. Ти помітив, які в нього пальці? Довжелезні, міцні, але дуже крихкі.

Ґринділ вишкірив зелені зуби, а тоді зарився у водорості.

- Чаю? - запропонував Люпин, роззираючись за чайником. - Я якраз збирався заварити.

- Дякую, - зніяковів Гаррі.

Люпин дзенькнув по чайнику чарівною паличкою, і з його носика раптом вирвався струмінчик пари.

- Сідай, - сказав Люпин, знімаючи накривку з брудної банки. - На жаль, маю чай тільки в пакетиках... але ж на чай у листочках ти вже, мабуть, і дивитися не хочеш? - у Люпинових очах поблискували лукаві вогники.

- А звідки ви знаєте?

- Розповіла професорка Макґонеґел, - сказав Люпин і подав Гаррі щербату чашку з чаєм. - Тебе це засмутило?

- Та ні, - озвався Гаррі.

Він хотів було розповісти Люпинові про пса з алеї Магнолій, але передумав. Люпин ще подумає, ніби Гаррі боягуз. Він уже й так не дав йому зійтися з ховчиком.

Очевидно, ці думки відобразилися на його обличчі, бо Люпин запитав:

- Гаррі, тебе щось непокоїть?

- Ні, - збрехав Гаррі. Він сьорбнув чаю і глянув на ґринділа, що показував йому кулачка. - Так... тривожить, - зненацька зізнався він і поставив чай на стіл. - Пам'ятаєте, як ми змагалися з ховчиком?

- Та-а-ак, - повільно мовив Люпин.

- Чом ви тоді не дали позмагатися й мені?

Люпин підняв брову.

- Я думав, Гаррі, що це й так зрозуміло, - здивовано відповів він.

Гаррі розгубився: він думав, що Люпин уникатиме відповіді.

- Але чому? - знову повторив він.

- Ну-у, - злегка нахмурився Люпин, - я припускав, що, побачивши тебе, ховчик постане в образі лорда Волдеморта.

Гаррі не спускав з Люпина очей. Він аж ніяк не сподівався такої відповіді, до того ж Люпин назвав Волдеморта на ім'я. А ніхто, крім Дамблдора (і самого Гаррі) не наважувався його так називати.

- Це, звісно, моя вина, - сказав Люпин, і далі похмуро зиркаючи на Гаррі. - Але мені здавалося, що Волдемортова з'ява в учительській була б недоречна. Я боявся, що серед учнів почнеться паніка.

- У мене й справді промайнула думка про Волдеморта, - чесно зізнався Гаррі. - Але тоді я... я пригадав... дементора.

- Розумію, - замислено мовив Люпин. - Ну, що ж... це вражає. - Він усміхнувся, побачивши здивований вираз на обличчі Гаррі. - Це означає, що найбільше в світі ти боїшся... боятися. Дуже мудро, Гаррі.

Гаррі не знав, що казати і зробив ще ковточок.

- То ти, отже, вирішив, що я вважав тебе не здатним побороти ховчика?

- Ну... так, - зізнався Гаррі і йому полегшало на душі. - Пане професоре, ви ж знаєте, що дементори...

Тут хтось постукав у двері.

- Заходьте, - сказав Люпин.

Двері відчинилися, і зайшов Снейп із келихом, з якого ледь курилася пара. Побачивши Гаррі, Снейп зупинився і примружився.

- А, Северус, - посміхнувся Люпин. - Дуже тобі вдячний. Можеш поставити отут на столі.

Снейп поставив задимленого келиха, позираючи то на Гаррі, то на Люпина.

- А я ось показував Гаррі ґринділа, - люб'язно пояснив Люпин, кивнувши на акваріум.

- Цікаво, - навіть не глянувши на акваріум, промовив Снейп. - Люпине, це треба випити відразу.

- Я так і зроблю, -