Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

той час, коли ми, москвини, стоїмо могутні власне тому, що не маємо ваших європейських свобід. Ми потерпимо в ярмі деспотизму, але колись ми примусимо інших заплатити за наше приниження (рабство)»… Далі пише А. Кюстін таке: «В Московській імперії уряд панує над всім життям, але нічого не животворить. Московські матері мають більше причин оплакувати народження дитини, ніж її смерть… москвини визначаються хіба тим, що вміють мавпувати; їм цілком бракує винахідливости, цілком бракує духа творчости. Це є суспільство імітаторів, а коли людині несила створити свого, лише може мавпувати, то її «творчість» обертається в карикатуру. Москвини не дали нічогісінького до світової скарбниці людського духа. Не дали навіть і ті москвини, яких вони назвали «вєлікімі», бо й ті «великі» лише копіювали європейців. Москвини мавпують лише форми європейської культури, а духа тої культури вони не приймають, бо він є надто чужий їм. Не маючи сили створити щось своє власне, мавпуючи чуже бездушно, механічно, москвини створили під назвою «русская культура» лише карикатуру культури. Правда, у фальшуванні, у підробці москвини мають великий хист… Навіть релігія у москвинів не є прагненням людської душі. їхня релігія вийшла з царської канцелярії, щоб тримати порядок у державі. Московські священики були, є і будуть завжди ніким іншим, лиш поліцаями, вбраними в іншу від світських поліцаїв уніформу (напр., священики в СССР. — П. Ш.). Про московську національну гордість — церкву св. Васілія Блаженнава в Москві А. Кюстін каже: «Країна, де подібна будова зветься місцем молитви, не є Европою; це Індія, Персія, Китай, а люди, що йдуть вклонитися Богові до цієї строкатої скрині, не є християнами». Пригадаймо, що цю самісіньку думку висловлює і наш Т. Шевченко. Він записав до свого «щоденника»: «Війшов я до притвору (московської церкви. — П. Ш.) і з перестраху спинився. Мене перестрашило якесь препогане чудо–диво, намальоване на трьохаршинній дошці. Спочатку я думав, що це індійський Ману чи Вішну заблукав до християнського храму… В самому Богослуженні (московському. — П. Ш.) показалося мені щось тибетське чи японське… Сьогодні велике свято в християнськім світі — Петра і Павла, а тут колосальна пиятика з цього приводу» (Т. Шевченко. «Дневнік»). Послухаймо далі А. Кюстіна. Він каже: «Та було б несправедливо винуватити імператора в нещастях москвинів чи в хибах московського уряду. Бо ж сили монарха не вистачило б, якби він захотів людяно керувати своїм нелюдяним народом. Москвини оправдують і схвалюють нелюдяність і злочин, якщо те відповідає інтересам і бажанням їхньої країни. Московщина далеко більш подібна на татарський Сарай, ніж на грецьку Візантію… Я подав дещо з царювання Івана IV тому, що москвини наших днів є такі самісінькі, як і за Івана IV. Щоб належно оцінити європейську свободу, треба пожити в тюрмі, що називається Московщина. Кожний, хто пізнав життя в Московщині, буде задоволений з життя в будь–якій європейській державі, під будь–яким європейським урядом» (Переказано скорочено за: A. L. de Custin. «Journey of Our Times»).

Так! Москвини ті самісінькі за часів Івана IV, за часів А. де Кюстіна і за наших часів. Це підтвердив і лідер московських соціялістів — демократ А. Кєрєнскій в 1950 році, коли він повторив слово в слово святу московську догму, догму всіх часів: часів Івана IV, Пєтра І, Єкатєріни II, Нікалая І, Лєніна: — «Ліпше тиран, ніж розподіл нашої імперії». Цей авторитетний голос московської демократії однодушно підтвердили і щодня підтверджують своєю діяльністю всі московські партії, угруповання, організації: інтернаціоналістичні, соціялістичні, демократичні, наукові, мистецькі, літературні, включно з Московською Церквою. Яким же бездонним ідіотизмом є — на тлі цього — бараняча віра українських демократів: мовляв, московський народ є невинний, мовляв, він також страждає під тиранією царів і большевиків. Як бачимо, навіть сторонній чужинець А. де Кюстін ще 115 років тому бачив і розумів те, чого не бачать і не розуміють наші національні євнухи–кастрати навіть тепер. Чужинці ж і тепер бачать непереривну від часів Івана III тяглість, тотожність московської психіки, культури, політики. Напр., американець В. Бедел–Сміт.

В. Бедел–Сміт був американським амбасадором в СССР. Книжку А. Кюстіна перевидано (англійською мовою) в Америці в 1952 р. Передмову до того видання написав В. Бедел–Сміт. Він пише: «Читаючи книгу А. де Кюстіна, написану в 1843 році про імперію Нікалая І, я думав, що читаю про СССР 1943 року. В такій мірі була їх неймовірна тотожність, хоч розділяє їх час понад сто років» (вільний переклад). В. Бедел–Сміт сам написав книжку про своє амбасадорство в СССР. В ній читаємо: «Основа большевизму є чисто московська. В. Лєнін та Й. Сталін розбудували цю основу (большевицьку) на столітніх традиціях деспотичного самодержавства московських царів. Совєтська політика — це подружжя старого московського імперіялізму з молодою комуністичною ідеологією. А фактично большевизм є цілком тотожній з московством» (вільний переклад за: W. Bedell–Smith. «Му Three Years in Moscow»).

Те саме пише колишній комуніст американський проф. В. Чемберлен: «Чим довше жив я в СССР (а він жив там 15 років, знає московську мову й історію. — П. Ш.), тим більше мене вражало те, з якою великою силою стара царська адміністративна теорія і практика вдержалася в СССР. Численними нитками, паралелями, часом дивними, часом смішними, часом зловіщими зв’язана автократія царів з автократією совєтською. Я переконаний, що можна далеко більше і ліпше пізнати дух і реальне життя СССР, простудіювавши добрий підручник історії Московської імперії, аніж порпатись у промовах совєтських лідерів та їхніх статистичних числах. Найяскравішою ланкою між старою і новою Московщиною є абсолютно новий характер держави з його невіддільними наслідками — цілковитим невизнанням і глумом над правами людини. Короновані автократи минулого і некороновані автократи теперішні вбивали і висилали ненормальну, на погляд європейця, кількість людей. Дух передреволюційних жидівських погромів воскрес у ліквідації «куркулів» (українців. — П. Ш.). Новий націоналізм в СССР є чисто московський. Всі нові ордени і медалі носять імена московських національних героїв. Українські гетьмани, татарські хани, грузинські князі — національні герої немосковських народів підозріло забуті… Коли порівняємо СССР з Московщиною часів Пєтра І, то аналогій знайдемо, як грибів по дощі. Читаючи книжку «Руская фабріка в прошлам і настаящєм» М. Туган–Барановского, я із здивуванням знайшов там цілу купу конкретних проблем, що їх намагався рішити Пьотр І тоді, і ті самісінькі проблеми намагається вирішити Й. Сталін тепер. У XVIII ст. Пьотр прикріплював до фабрик робітників на 10 років. Й. Сталін прикріплює на ціле життя. Товари, що їх виробляли московські фабрики XVIII ст. були дуже дорогі і