Роджер Желязни - Дев'ять Принців Амбера

думав про його холодні, від яких тіло пробирала дрож, ночі і дуже жаркі дні, про розсипи скель і темний пісок, про великі пурпурового кольору рослини, схожі на величезні кактуси; а опівдні другого дня, стоячи на скелі, що височіла над морем, під шапкою хмар кольору кіноварі, я вирішив про себе, що мені подобається це місце, і що якщо сини його загинуть в смертному бою за богів, я зроблю його безсмертним у пісні.

Намагаючись не піддаватися страхам і сумнівам, я зійшов на флагман флотилії і прийняв командування. Я ввів кораблі в шторм, і ми вийшли з нього значно ближче до місця нашого призначення. Я провів ескадру між водяних смерчів, і мені все вдалося. Потім ми перепливли кам'яну мілину, і води стали темнішими. Колір їх став наближатися до кольрору амберського моря. Так що я все ще знав, як це робиться. Я міг впливати на нашу долю в просторі і в часі. Я міг привести армію додому. Тобто до мене додому.

Я провів кораблі повз дивні острови, де каркали зелені птиці, а зелені мавпи висіли на деревах як фрукти, розгойдуючись, верещачи і кидаючи в море каменями, в нас, без усякого сумніву.

Я повів кораблі далеко в море, а потім назад до берега.

Блейз тим часом робив марш-кидок по рівнинних світах. Шостим почуттям я знав, що він проведе війська, які б перешкоди не ставив йому на шляху Ерік. Я тримав з ним зв'язок за допомогою карт і знав про всі битви, в яких він вже брав участь. Так, наприклад, він втратив близько десяти тисяч убитими на рівнинах в битві з кентаврами, п'ять тисяч при страшному землетрусі, п'ятнадцять при раптовій епідемії чуми, дев'ятнадцять тисяч загинуло або пропало без вісті в джунглях, у Відображенні, якого я не знав, коли напалм падав на них з якихось предметів, що дзижчали і проносилися над головами, шість тисяч дезертирували в тому відображенні, яке виглядало як обіцяний їм рай, доля п'ятисот солдат, які перетинали пустелю, де над ними раптово спалахнула і загорілося грибоподібна хмара, була невідома, вісім тисяч шістсот солдатів були знищені майже миттєво в долині, де абсолютно несподівано відкрили вогонь якісь військові машини, вісімсот захворілих довелося залишити, двісті погубили переправи, п'ятдесят чотири загинуло на дуелях, які вони затіяли між собою, триста отруїлися незнайомими фруктами, тисяча була вбита несподіваним нападом цілого стада тварин, схожих на бізонів, сімдесят три пропали, коли їх похідні намети загорілися, півтори тисячі були змиті повінню, дві вбиті ураганними вітрами, які несподівано подули з блакитних пагорбів.

Я був задоволений, що сам до цього часу втратив всього-навсього сто вісімдесят шість кораблів.

Спати, бачити сни… Так, є речі, які діють поступово… як повільна отрута. Ерік знищував нас поволі, не поспішаючи, порціями. Передбачувана коронація мала відбутися через кілька тижнів, і він поза всяким сумнівом знав, що ми наближаємося, тому що ми продовжували вмирати.

Є такий закон, за яким тільки принц Амбера може подорожувати по Відображеннях, хоча, звичайно, він може провести з собою стільки людей, скільки вважатиме за потрібне. Ми вели наші війська і бачили їх загибель, але я хочу сказати про Відображення наступне: є Відображення, а є Реальність, і в цьому — корінь усього життя. В Реальності один тільки Амбер, реальне місто на реальній землі, на якій є все. Відображень же існує нескінченна кількість. Будь-яка ймовірність реального існує десь у Відображеннях. Амбер самим своїм існуванням відкинув Проекції в усіх напрямках, в усі сторони життя. І хто може сказати, що знаходиться за цим? Відображення простягаються від Амбера до Хаосу і з ними можливо все. Є тільки три шляхи через них, і всі вони досить важкі.

Якщо ти принц чи принцеса королівської крові, ти можеш іти крізь Відображення, змушуючи їх змінюватися на своєму шляху, як тобі більше подобається, до тих пір, поки дане Відображення не стане в точності таким, яким ти його бажав бачити, ні більше, ні менше. Тоді світ даного Відображення буде твоїм власним творінням, і ти зможеш робити в ньому все, що захочеш, якщо звичайно не втрутяться твої родичі. В одному з таких світів я провів багато століть, до автокатастрофи.

Другим способом є Карти, створені Дворкіном, Майстром штриха, який зробив їх на нашу подобу для того, щоб члени королівської сім'ї могли підтримувати зв'язок і бачитися один з одним в будь-який час. Дворкін був старим-престарим художником, для якого простір і перспектива нічого не значили. Він намалював фамільну червову масть, яка дозволяла переміщатися до свого брата чи сестри, де б вони не знаходилися. У мене було таке відчуття, що карти володіли ще й багатьма іншими можливостями, про які ми просто не знали.

Третім шляхом був Лабіринт, також створений Дворкіном, по якому міг пройти тільки член нашої сім'ї. Лабіринт вписував того, хто по ньому пройшов, в систему Карт, А вихід з нього давав можливість перенестися в будь-яке місце чи Відображення.

Тепер я знав, що робив Рендом, коли ми їхали на мерседесі в реальний світ. Під час шляху він по пам'яті додавав те, що пам'ятав про Амбер і видаляв те, чого там не було. Коли все встало на свої місця, ми прибули до місця призначення. У цьому не було нічого незвичайного, тому що як і будь-який з нас, він володів знанням, щоби досягти свого Амбера. Навіть зараз ми з Блейзом, кожен окремо, могли б створити Відображення реального Амбера, в якому правили б, і провести своє життя там, сидячи на троні. Але для нас це було б не одне і те ж. Тому що жодне з цих місць не було би реальним Амбером, містом, в якому ми народилися, містом, за образом і подобою якого збудовані всі інші міста, скільки б їх не було в цілому світі.

Тому ми і обрали найважчий шлях — крізь Відображення, і зібралися битися проти самого Амбера. Той, хто знав про це, володіючи владою, міг ставити на нашому шляху перешкоди. Що й робив Ерік. І ми вмирали. Що з цього вийде, зараз не знав ніхто.

Але якщо б Ерік став коронованим королем, це стало б відомо у всіх Відображеннях.

Всі живучі зараз брати, принци Амбера, кожен своїм шляхом мріяли досягти того ж самого — роблячи таким чином потрібний нам вплив на численні Відображення.

Ми проскочили повз кораблі-примари флоту Жерара — Летючі Голландці цього світу — і я зрозумів, що ми наближаємося. Почався відлік