Люк Бессон - Артур і мініпути

виповниться тисяча! Вона стане дорослою! — в голосі принца вчуваються заздрощі.

Артур нічого не розуміє, — а він так пишався, що йому цілих десять років!

Пелюстка звисає низько над землею. Се-ленія легко збігає по ній і зістрибує в чашечку квітки. Потім вона мечем, як серпом, зрізає жмутки тичинок. Кожну з них вона довго струшує, щоб з них випали малесенькі жовті кульки. З цих кульок дівчинка потім приготує три м'які постелі.

Зрозумівши безглуздість своїх підрахунків, Артур вирішує не вникати в ці мініпут-ські справи. Краще спостерігати, як уміло робить усе принцеса…

Скинувши донизу вже непотрібні тичинки, Селенія приязно запрошує хлопчиків піднятись у квітку.

Першим збігає по пелюстці Барахлюш і з усього розмаху падає на жовте м'яке ложе.

— Ох, я просто вмираю від утоми! Всім на добраніч! — говорить він і одразу засинає.

Артур заздрісно дивиться у бік принца. Ось кому непотрібне бабусине снодійне!

— Щасливчик! Він може так швидко заснути!

— Просто він ще маленький, — пояснює Селенія.

— Нічого собі — маленький?! Триста сорок сім років!

Селенія знаходить у глибинах братового наплічника білу кульку, струшує її, щоб вона спалахнула, підкидає вгору — і кулька повисає в повітрі, сяючи приємним матовим світлом.

— Тобі й справді незабаром виповниться тисяча років? — запитує Артур.

— Справді, — відповідає принцеса, перерубуючи мечем нитку всеприклею.

Пелюстка повертається у своє попереднє положення і мандрівники опиняються в маковій фортеці під захистом міцних червоних стін-пелюсток.

Всередині фортеці тихо і спокійно. Маленька біла кулька плавно рухається від однієї стінки до другої. Ситуація достатньо романтична, і якби Артур був П'єро, то вже почав би декламувати вірші. Але ж Селенія зовсім не схожа на Мальвіну.

Хлопчикові не спиться. Він перевертається з боку на бік, а потім сідає, обхопивши коліна руками, і дивиться на кульку. Йому вчуваються якісь слова… Прислухавшись, він розуміє, що це принцеса розмовляє у сні сама з собою. А може, і їй не спиться? Артур наставляє вухо.

Так, затишно влаштувавшись на м'якому жовтому ложі, Селенія розмірковує.

— … через два дні я успадкую від батька трон, і тоді на мене ляже відповідальність за мініпутський народ. А коли моїм дітям виповниться тисяча років, вони успадкують мій трон. І теж правитимуть нашим народом. Так було і так буде завжди… Артур не втримується:

— Тобі ж доведеться вийти заміж, щоб були діти!

— Аякже, — сонно відповідає Селенія. — Але я ще маю час. Нареченого оберу через два дні. На добраніч! — і, згорнувшись у клубочок, як кошеня, вона засинає.

Артур залишається сам на сам із тисячею запитань. Йому хочеться розбудити Селенію, щоб вона відповіла на них, але принцеса так солодко спить, що хлопчик не наважується…

Він лежить на квітковій постелі і милується бузковою розплетеною косою принцеси. Поступово його очі заплющуються і Артур поринає в сон.

Надворі ніч. Міріади зірок спалахують в небі. Непроглядна темрява огортає трав'яні джунглі. Тільки макова квітка, як самотній маяк на окутаному темрявою березі, невтомно світить таємничим мешканцям сплячого лісу.

Ножик Барахлюша виблискує в місячному сяйві, очікуючи на світання. Несподівано із заростей висувається довга рука, вся вкрита лускою, і хапає його. Хто побачить ту руку, той захолоне від жаху, навіть не скрикнувши, бо заніміє язик, і опиниться в полоні страшної потвори. Але цього разу всі сплять. Таємничий звір зникає за темною завісою ночі.

Бабуся виходить на ґанок. Вона тримає ліхтар, за склом якого блимає свічка. Цим слабким світильником вона хоче розігнати важку темряву. Але ніч не відкриває своїх таємниць, і від Артура нема ніякої звістки.

Зневірена бабусенька вішає ліхтаря на гак перед входом і повертається в будинок. Вона почувається нещасною і зовсім знеможеною. Надія виявилася марною.

Перші сонячні промені зірвали чорні ковпачки з пагорбів, що ланцюжком простяг-лись на обрії.

РОЗДІЛ 15

Першому Континенті держави мініпутів також настає ранок, й сонячні промені привітно пестять макові пелюстки.

Селенія прокидається і, потягнувшись, зіскакує з ложа. Ступаючи м'яко, як кішка, вона підходить спочатку до одного, потім до другого хлопчика і манюсінькою ніжкою штовхає кожного в бік.

— Гей, прокидайтеся! На нас чекає довга дорога! — гукає вона так голосно, що пелюстки аж дрижать.

Хлопчики розплющують очі і починають з великими труднощами рухати руками й ногами. Артурові здається, що все його тіло — суцільний синець. Нічого дивного: вчорашній день був не без сюрпризів. Селенія відгортає пелюстку — і яскраве сонячне проміння заливає макову кімнату. Від несподіванки хлопчики црикривають долонями очі.

Нарешті Барахлюш зіскакує, сідає на пелюстку і з'їжджає по ній на землю. Артур спускається за ними. Останньою вибирається з квітки Селенія. І одразу починає командувати:

— Всі в душ!

Артур похмуро опускає голову.

— І тут цим дістають! Навіть по-людськи не прокинешся! — з образою каже він. — А вдома бабусенька сніданок приносить у ліжко!

— У нас на таке заслуговує тільки король! А ти, як мені відомо, ще не сидиш на троні?

Артур червоніє як рак. По-перше, тому, що йому дуже хочеться бабусиних сніданків, а по-друге, він би й справді став королем, якби Селенія погодилася бути його королевою.

— Не ображайся на неї! — заспокоює хлопчика Барахлюш. — Вона вже двісті років так збиткується наді мною!

Принцеса стає під краплю роси, що звисає із кінчика травинки. Витягнувши одну шпильку зі своєї зачіски, вона легесенько протикає краплю — звідти тоненьким струмочком починає витікати вода. Підставивши під струмінь долоньки, принцеса вмиває своє личко.

Артур з цікавістю спостерігає збоку. Звісно, так митися значно приємніше, аніж залазити у ванну, ховатися за завісою із церати і ставати під гарячий душ. Помітивши на сусідній травинці ще одну краплю, хлопчик стає під нею, хоча вона видається йому просто гігантською.

— Не треба ставати під ту краплю, — зауважує принцеса.

— Це чому ж? — запитує Артур.

— Вона зараз проллється, — відповідає принцеса…

Селенія запізнилася з попередженням — крапля відривається від травинки і потрапляє прямо на Артурову голову. Слизька желеподібна маса вмить обволікає його, і хлопчик не може рухнути ні руками, ні ногами. Зараз він скидається на муху, що потрапила в чашку з киселем.

— Не переймайся, ти ж у нас новачок — тобі корисно! — регоче Барахлюш.

Він хихоче і кривляється, вдаючи Артура, який не може вибратися із краплі.

— Ти, мавпеня, досить скалити зуби! Допоможи мені мерщій! — кричить Артур.

— Мавпеня вирушає на допомогу! — весело відповідає Барахлюш і, відштовхнувшись від землі, стрибає на краплю, як на батут.

Він пружно підскакує на м'якій краплі і виспівує бадьору мініпутську пісеньку:

Крапля висне на травинці