Ю. Несбе - Нетопир

що увечері, напередодні того дня, коли знайшли Інґер, він був удома сам. Я вирішив, що тобі буде цікаво це довідатись.

Харрі відчув, як прискорюється пульс.

— Ваші подальші дії?

— Відправимо по нього поліцейську машину — забрати його, а то рано-вранці він піде на роботу.

— Гм. А де і коли він коїв свої злочинства?

— Секундочку. Здається, в якомусь парку. Ось. Написано «Ґрін-парк». Це маленький…

— Я знаю. — Харрі швидко мізкував. — Мабуть, доведеться прогулятися. Дехто, схоже, там днюють і ночують. Може, вони що й знають?

Юн продиктував дати актів ексгібіціонізму, і Харрі записав їх у свій маленький чорний «Альманах ощадних банків Скандинавії» — батьків дарунок на Різдво.

— До речі, Юне, просто задля цікавості: що означає «нецинічний ексгібіціонізм»?

— Це коли п’яний вісімнадцятилітній хлопак показує дупу поліцейському патрулю в день Конституції Норвегії.

Харрі похлинувся від здивування.

Зі слухавки донеслося Юнове хихикання.

— Але як?.. — почав Харрі.

— Чого тільки не довідаєшся, коли у тебе є два паролі, а в сусідньому кабінеті сидить данець. — Юн весело розсміявся.

Харрі відчув, що його кинуло в жар.

— Усе гаразд? — Юн, здається, був занепокоєний, чи не зайшов він надто далеко. — Більше ніхто не знає.

Його голос здавався таким нещасним, що Харрі не наважився розізлитися.

— У тому патрулі була одна жінка, — сказав він. — Їй сподобався мій зад.

Юн полегшено розсміявся.

Фотоелементи в парку вирішили, що вже досить темно, і ліхтарі увімкнулись, коли Харрі підійшов до лавки. Людину, що сиділа на ній, він упізнав одразу.

— Добрий вечір.

Похилена на груди голова поволі підвелася, і пара карих очей поглянула на Харрі — точніше, крізь нього, зафіксувавши погляд на якійсь далекій крапці.

— Fig?[50] — хрипко попросив він.

— Перепрошую?

— Fig, fig, — повторив він і помахав двома пальцями в повітрі.

— Oh, fag. You want a cigarette?[51]

— Yeah, fig.

Харрі дістав з пачки дві сигарети. Одну взяв собі. Деякий час вони мовчки курили. Вони сиділи в крихітному зеленому оазисі посеред багатомільйонного міста, але Харрі здалося, ніби він зараз на безлюдному острові. Може, через цю темряву й електричний джеркіт коників. Або через відчуття чогось ритуального і позачасового, того, що вони сидять поруч і курять, білий поліцейський і чорний нащадок давніх мешканців цього континенту з чужим, широким обличчям.

— Хочеш купити мою куртку?

Харрі поглянув на його куртку — тонку чорно-червону вітровку.

— Прапор аборигенів, — пояснив він і показав Харрі спину куртки. — Такі робить мій кузен.

Харрі ввічливо відмовився.

— Як тебе звати? — запитав абориген. — Харрі? Це англійське ім’я. У мене теж англійське ім’я. Мене звуть Джозеф. Узагалі-то це єврейське ім’я. Йосип. Батько Ісуса. Розумієш? Джозеф Волтер Родріґ. У племені мене звуть Нгардаґха. Н-гар-даґ-ха.

— Ти часто буваєш у цьому парку, Джозефе?

— Авжеж, часто. — Джозеф знову відпустив погляд, і той відлетів на кілометр.

Абориген дістав з-під куртки пляшку соку, запропонував Харрі, відпив сам і з задоволеним виглядом закрутив кришку. Куртка була розстебнута, і Харрі побачив на грудях татуювання. Над великим хрестом було написано: «Джері».

— Гарні у тебе татуювання, Джозефе. А хто такий Джері?

— Джері — мій син. Син. Йому чотири роки. — Джозеф розчепірив пальці і спробував відлічити чотири.

— Я зрозумів. Чотири. А де Джері зараз?

— Вдома, — Джозеф махнув рукою у напрямі домівки. — Вдома з мамою.

— Знаєш, Джозефе, я шукаю одну людину. Її звуть Хантер Робінсон. Він білий, маленького зросту, і в нього мало волосся на голові. Коли-не-коли він приходить у парк. І він показує… різні частини тіла. Ти розумієш, про кого я? Ти його бачив, Джозефе?

— Так, так. Він прийде, — відповів Джозеф і потер ніс, ніби гадав, що Харрі не розуміє очевидного. — Просто зачекай. Він прийде.

Харрі знизав плечима. Звичайно, твердження Джозефа не заслуговувало на особливу довіру, але більше робити було нічого, і він простягнув Джозефу ще одну сигарету. Вони сиділи на лавці, а темрява ставала все глибшою і під кінець зробилася майже відчуваною на дотик.

Віддалік забамкав церковний дзвін. Харрі запалив восьму сигарету і затягнувся. Востаннє, коли він ходив у кіно з Сеструнчиком, вона сказала, що йому треба кинути курити. Того разу вони дивилися фільм «Робін Гуд — принц злодіїв» з найгіршим акторським складом, який Харрі міг пригадати. Гірше тільки — в «Plan 9 From Outer Space».[52] Але Сеструнчика не обурювало, що Робін Гуд у виконанні Кевіна Костнера відповідає шерифові Ноттінґемському чистісінькою американською. Сеструнчика взагалі мало що обурювало, зате вона верещала від захвату, коли Костнер зробив лад у Шервудському лісі, і плакала від радості, коли Робін і леді Маріана врешті-решт знайшли одне одного.

Потім вони пішли в кафе, і він купив їй кави. Вона розповіла йому, як добре їй живеться на новій квартирі в Согне. Але двоє людей, які живуть по сусідству, — «зовсім на голову того». І ще сказала, що Харрі мусить кинути курити.

— Ернст говорить, це небезпечно, — сказала Сеструнчик. — Від цього можна вмерти.

— Хто такий Ернст? — запитав Харрі, але вона тільки захихикала у відповідь. Потім знову стала серйозною:

— Ти не куритимеш, Харальде. І не помреш, зрозумів?

Це звертання «Харальде» і слівце «зрозумів?» вона перейняла від мами.

При хрещенні батько наполіг, аби синові дали ім’я Харрі. Батько, Фредрік Холе, який зазвичай у всьому догоджав дружині, раптом підніс голос і заявив, що хоче назвати хлопчика на честь діда, який був моряком і, з усього, хорошою людиною. Мати довго не сперечалася і погодилася, про що потім гірко шкодувала.

— Хто-небудь коли-небудь чув про якого-небудь Харрі, який чого-небудь доскочив? — говорила вона. Коли батько хотів її піддражнити, він цитував її фрази з величезною кількістю «небудь».

І мати стала звати його Харальдом, на честь свого дядька. Але ця затія широкої підтримки не дістала. А після смерті матері Сеструнчик теж стала його так звати. Може, Сеструнчику хотілося таким чином заповнити виниклу порожнечу в їх житті. Цього Харрі не знав — у голові в бідолашної дівчинки відбувалося надто багато непояснимого, І коли він пообіцяв, що кине курити — якщо не відразу, то поступово, — Сеструнчик усміхнулася і заплакала, так і не зітерши з носа крем.

А тепер Харрі сидів і уявляв, як тютюновий дим звиває звої в його тілі. Як величезний змій. Буббур.

Джозеф здригнувся і прокинувся.

— Мої предки були люди-ворони — crow people, — без передмов сказав він і випростався. — Вміли літати. — Здавалося, сон збадьорив його. Він потер обличчя обома руками. — Добре це — літати. У тебе є десятка?

У Харрі була лише двадцятидоларова купюра.

— Здорово, —