Гаррі Гаррісон - Народження Сталевого Щура

— Звучить непогано, — погодився я. — Що ти вже зробив?

— Ще нічого, але переконаний, що можливістю втечі на космічному кораблі треба скористатися.

— Так, звісно.

Я не поділяв його ентузіазму. План сирий, забагато ставок на удачу. Проте вибору особливо не було.

— А як учинити з дівчиною?

— Надішлемо поліції електронного листа, який надійде, коли ми відлетимо. Вкажемо в ньому місце її перебування.

— Думаю, краще відвезти її подалі від залюднених місць. Далі за течією облаштовано автоматизовану пристань. Можна прив’язати човен до одного із зовнішніх причалів.

— Чудове рішення. Поясни мені, де тебе шукати. Я зараз піду на космічний корабель зробити певні приготування. Зустрінемося на пристані після завершення роботи о двадцять третій годині.

— Добре.

Велетенська постать Слона зникла в сутінках, а я, завівши двигун, повільно розвернувся в каналі.

Я прибув до пристані вже із сутінками. Через світло ліхтарів канал добре проглядався. Більшість човнів прив’язано та замкнено, що якраз і треба. Я пришвартувався на віддалі від інших. Потім спустився в каюту, ввімкнув світло та зустрівся поглядом із чарівними очами Бес, які зараз променилися люттю. Зачинивши двері, сів на ліжко навпроти.

— Хочу поговорити з тобою. Обіцяй не кричати, якщо заберу кляп, Ми далеко від міста, тож у будь-якому разі ніхто не почує. Згода?

Вона неохоче кивнула. Я вийняв кляп і саме вчасно прибрав руку: ці прекрасні гострі зубки націлилися прокусити мені долоню.

— Я вб’ю тебе, падлюко, на шматки поріжу…

— Досить! — гаркнув я. — Зараз можливість усе це зробити маю я, а не ти, тож краще замовкни.

Бес затихла. Може, усвідомила, в якому становищі опинилася; тепер у її очах було більше страху, ніж люті. Я не хотів лякати беззахисну дівчину, але вона сама почала всі ці розмови про вбивство. Так чи так, вона готова слухати.

— Тобі незручно. Лежи тихо, я тебе розв’яжу.

Бес почекала, поки я звільню її зап’ястки, а коли нахилився, щоб розв’язати її щиколотки, спробувала подряпати мені обличчя. Я очікував на такі вибрики, тож знову притис її до ліжка.

— Поводься розумно. Я можу ще раз тебе зв’язати й заткнути кляпом рота. Не забувай, ти сама на це напросилася.

— Ти злочинець, крадій, викрадач людей… Чекай, незабаром поліція тебе схопить.

— А ти шантажистка. Називаймо речі своїми іменами. Ось як усе станеться. Ми залишимо тебе тут, на цьому човні, і, коли будемо вже далеко звідси, тебе знайде поліція. Я впевнений, ти розповіси їм чудову історію. Тут проходять експреси і є шосе. Ти ніколи нас не побачиш, поліція також, — фантазував я. Невинна дезінформація ніколи не завадить.

— Я хочу пити.

— Я щось тобі принесу.

Звісно, тільки-но я обернувся до неї спиною, вона накинулася на мене. Потім повторила спробу видряпати мені очі, але я її відштовхнув. Я розумів почуття Бес, мені навіть було її трохи шкода.

Після цього час тягнувся дуже повільно. Бес не говорила нічого, що мені хотілось би почути, а я не казав нічого, що воліла би почути вона. Година минала за годиною, поки човен не здригнувся під чиїмись важкими кроками. Я метнувся до своєї полонянки, але вона встигла крикнути ще до того, як я змусив її замовкнути. Дверна ручка сіпнулася і почала повертатися.

— Хто там? — гукнув я, лаштуючись до боротьби.

— Свої, свої, — пролунав знайомий голос.

Я відчинив двері, відчуваючи неймовірне полегшення.

— Вона може мене чути? — запитав він, вказуючи на нерухому фігуру на ліжку.

— Можливо. Давай я знову її зв’яжу, й піднімемося на палубу.

Доки я зачиняв двері, Слон пішов уперед. Аж раптом нічне небо вибухнуло іскрами й через горизонт простяглася дуга яскравого світла.

— Хороша прикмета, — зазначив Слон. — Справжній космічний корабель. Усе готово. Часу небагато, тож я пропоную хапати речі та вирушати в дорогу.

— Транспорт?

— Я орендував машину.

— Її можуть простежити?

— Сподіваюсь, на це у них стане хисту. Залишу її біля залізничної станції. Я придбав квитки для нас обох.

— Я говорив нашій подружці про залізницю.

— Бачиш, ми гарна команда. Тепер, думаю, мені треба лише ненароком впустити квитки, поки ми пакуватимемося, та ще й так, щоб вона їх помітила.

Ми зібралися дуже швидко. Саме задоволення дивитися, як блакитні залізничні квитки на мить випали на простирадло. Квитки спланерували з кишені Слона, коли обидві його руки були зайняті. Майстер! Замикаючи двері, я не зміг стриматися і послав Бес повітряний цілунок, отримавши у відповідь лютий погляд і приглушене гарчання, звісно ж, цілком заслужені. Проте в нещасної дівчинки досі було кілька тисяч баксів з наших грошей, тож жаліти її не випадало.

Ми вийшли з машини на залізничній станції, де дочекалися слушної нагоди непомітно вислизнути, щоб продовжити шлях до космодрому. До цієї миті ми мали стільки клопоту, що я усвідомив, куди збираюся податися, лише побачивши перед собою вогні космічного корабля.

Я покидаю нашу планету! Одна річ дивитися космічні опери, і зовсім інша — самому вирушити в космос. Я відчув, як по спині побігли мурахи. Нове життя обіцяє бути дуже цікавим!

— Сюди, за стійку! — наказав Слон. — Наша людина зараз прийде!

Худий чоловік у космічному скафандрі вже намірювався заходити, але зупинився, побачивши Слона.

— Vi estas malfrua! — сердито пробурчав він.

— V ere-sed me havas la monon, — відповів Слон, простягаючи йому велетенську пачку готівки.

Гроші перейшли з рук до рук, і після недовгої розмови за першою пачкою Слон дав другу. Задовольнивши свою жадібність, службовець провів нас до службового фургона, і ми залізли досередини. Двері зачинилися — навколо запанувала темрява.

Яка пригода! Невидимі транспортні засоби минали нас, долинали дивний стукіт і шипіння, немов поряд проповзала гігантська змія. Незабаром ми спинилися, і наш провідник розчахнув задні дверцята фургона. Я вистрибнув першим і опинився за кілька кроків від трапу до чогось, що могло бути лише однією-єдиною річчю — побитим корпусом космічного корабля. Біля трапу стояв охоронець і дивився просто на мене.

От і кінець нашій пригоді! Шкода! Вона ж іще навіть не почалася. Що мені робити? Утікати? Але я не міг покинути Слона. Тим часом, поки я стояв, прораховуючи можливі варіанти, мій напарник рушив уперед і наблизився до охоронця…

…І передав йому пачку банкнот. Охоронець іще рахував прибутки, а ми вже поспішали за