Ана-Марія Еріш - Чорна тінь, Ана-Марія Еріш

Нам не вдалося знайти іншого виходу, тому і довелося таки спробувати ідею з медальйоном. Я не знаю, скільки в нас є часу, тому потрібно випробувати будь-який варіант. Після того випадку у в'язниці я вже готова була на все, аби тільки поскоріше повернути Аларіка назад. Він потрібен всім нам. Той демон тоді говорив серйозно. Він справді збирається підкорити собі весь світ. І нічого доброго від того не треба чекати.                                                                                                                                                

Навіть Емі вже погодилася, бажаючи поскоріше повернути брата. От тільки проблема виникла в іншому. В ліс має увійти шість воїнів. Одним з них вже буде Аларік, а решта ж мають бути перевіреними. Звичайно, що підуть Емі та Зак, а ще Людміла. Чомусь я вважала, що останніми стануть Тоні та Амаранта. Сестра одразу ж погодилася, але хлопець нас неабияк обрадував, адже він майже не вміє битися. За шістсот років він довів до ідеалу свою магію, й напевно не вступав Джейкобу Драгоміру у майстерності, проте так і не навчився бойовим мистецтвам. Його знань вистачало рівно на те, аби просто захищати себе. Хоча, з такими здібностями це й не потрібно. До того ж він лишиться тут на випадок того, якщо на Хейвенберд нападуть. Можна покликати Зоріну, але вона потрібна буде у Валорії. Та й у випадку чого допоможе Тоні. Тому найдивнішим рішенням стало те, що вирішили взяти мене. Ну який з мене воїн? Це ж навіть смішно. Я не сильно то вмію битися. Проте ніхто слухати мене не став.                                                                                                                                                              

Анастасія зачарувала браслет для Аларіка, що повністю блокував його магію, аби він не втік чи комусь не зашкодив. Було боляче бачити його таким, але зараз ми це все робимо для нього. Варто просто трохи зачекати і все налагодиться. Амелії ж досі не прийшло жодного видіння стосовно цієї ідеї, і це неабияк її лякало. Проте Зак постійно заспокоював дівчину, що все буде добре. Він був справжньою підтримкою, а от мені було важко. Я до останнього не знала як може відреагувати магія лісу, якщо вважатиме мене не гідною називатися воїном. Хоча, я ж ним і не є. Та все ж я маю це зробити заради Аларіка. Вже всі переступили межу, а я досі не наважувалася. Тому, видихнувши, я зробила крок у невідомість...