Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

саме на перехресті сухопутного шляху, що вів від Боспору до Лісостепу[298]. Тому виникнення тут великого поселення цілком закономірне. До того ж розташування серед родючих пасовищ робило його зручним для зимівлі худоби, а пізніше — для осілості. На початку IV ст. до н. е. навколо Кам'янського городища формується округа: її складали, за останніми даними, 82 пам'ятки осілості, серед яких слід назвати городище Лиса Гора, поселення Первомаївка, Чернеча, Маячка; селища Горіхова Роща, Балки; стійбища Русалка, Білозерка та ін. Тобто, на межі V—IV ст. до н. е. у Нижньому Подніпров'ї утворюється район, соціально-економічним центром якого стає Кам'янське городище.

Навколо Кам'янського городища помітні три типові для еколого-економічного району зони. Перша — це зона розселення, яка була оточена земляним валом. У разі виникнення загрози перенаселення у самому центрі у межах цієї зони виникали нові скотарські поселення. Друга зона — господарсько-ресурсна — охоплювала територію Лівобережного Придніпров'я, на якій були розташовані згадані вище пам'ятки. Крім продукції скотарства, з цих пунктів до центру доставлялися продукти землеробства. Третя зона — відродження ресурсів та постачання енергетичних ресурсів — являла собою периферію району і була дуже обширною: для Кам'янського еколого-економічного району вона обмежувалася Дніпро-Молочанським межиріччям. Ця зона має поодинокі стійбища та великі курганні могильники.

Другим еколого-економічним районом було степове Придніпровське Правобережжя з центром у Капулівському городищі, розташованим на Панських кручах. Тут роль першої зони грав мис Панські кручі, значна площа якого була обмежена земляним валом. Другою, господарсько-ресурсною, зоною був правий берег Дніпра над Базавлуцькими плавнями з 24 пам'ятками осілості IV ст. до н. е. Третю, ресурсно-енергетичну, зону становила територія Дніпро-Інгульського межиріччя зі стійбищами та поховальними пам'ятками.

Степове Побужжя грало роль ресурсно-енергетичної, чи фільтраційної, зони для еколого-економічного району з центром в Ольвії. Степовий Крим економічно орієнтувався головним чином на Боспор і був для нього фільтраційною зоною. Брак пам'яток осілості у Приазов'ї та нечисленні поховальні пам'ятки не дають нам можливості говорити про існування тут еколого-економічного району. Можливо, цей регіон економічно був пов'язаний з Подонням, де Єлізаветівське городище з його округою[299] цілком відповідає наведеній вище схемі.

Оцінюючи в цілому другий період розвитку економіки Степової Скіфії (кінець V—IV ст. до н. е.), відзначимо появу напівкочової форми ведення скотарського господарства, землеробського компоненту, нових видів домашнього господарства — прядіння, ткацтва, виготовлення ліпного посуду.

Особливості економічного розвитку Лісостепової Скіфії

Не викликає сумніву той факт, що Лісостеп Північного Причорномор'я незалежно від політичної ситуації був невід'ємною частиною того економічного простору, який складав Велику Скіфію. На відміну від степових районів, природні умови Лісостепу сприятливі для розвитку осілості та землеробства. Це смуга помірної вологості, де лісові масиви є природним захистом від суховіїв. Глибокі малогумусні та середньогумусні чорноземи на лесі, підзолисті чорноземи та темно-сірі ґрунти — основа розвитку землеробства в будь-яких формах.

Тому основною галуззю економіки регіону було землеробство. Землеробство Лісостепу, яке мало глибокі історичні традиції і безперервну лінію розвитку з найдавніших часів, відрізнялося від степового вищим рівнем розвитку. Тут вже використовувався плуг — застосовувалася неглибока безвідвальна оранка. Можливо, у лісах була відома підсіка. Могла застосовуватись двопільна система. Посіви були в основному яровими, але відомі й озимі[300]. Асортимент культур, що вирощувались у Лісостепу, порівняно із степовим був дещо різноманітнішим. Головними культурами, що вирощувались населенням Лісостепового Правобережжя, були плівчастий багаторядний ячмінь, італійське просо, плівчасті пшениці (однозернянка, двозернянка і спельта) та голозерні (карликова), а також горох та конопля[301]. На Лісостеповому Лівобережжі, крім згаданих, вирощувались голозерна пшениця (м'яка), голозерний та пляшкоподібний ячмінь, тверда пшениця, жито, овес а також квасоля та боби.

Порівняно із степовими різноманітнішими були й знаряддя землеробської праці. Крім рал, у Лісостепу знайдено залізні серпи та коси, знаряддя типу коріннякопалок, зернотерки та ступки для розтирання зерна. Для просушування зерна використовувалися глиняні товстостінні жаровні, фрагменти яких знаходять у печах. Засоби зберігання зерна були загальними для всіх носіїв культур доби раннього заліза — зернові ями.

Особливістю господарства мешканців лісостепових поселень скіфського часу було садівництво. Яблука вирощували на Більському та Лихачівському городищах, а на поселенні Полкова Микитівка ще й черешні або терен. Існували навіть печі для сушіння фруктів[302].

Рис. 21. Бронзовий «сервіз» з Гайманової Могили.

Таким чином, землеробство Лісостепу відрізняється від степового способами обробки землі та землекористуванням, асортиментом вирощуваних культур. Землеробство у Лісостепу, яке зберігало багатовікові землеробські традиції, було домінантою економіки цього регіону й у своєму розвитку на декілька ступенів перебувало вище землеробства степової смуги Північного Причорномор'я.

Скотарство. Характерною рисою природних умов Лісостепу є чергування лісу, що займав звичайно декілька гектарів, і досить великих просторів трав'яної рослинності. Високий рівень освоєності території, переважання лугових і болотяних ґрунтів, розгалужена сітка глибоких ярів та невеликих річок басейну Дніпра у Правобережному Лісостепу та несприятливі для кочового скотарства природні умови Лівобережного Лісостепу (за винятком смуги терасового Лісостепу) утруднювали, а часом робили неможливими для скотарів цього регіону віддалені перекочовки. До того ж, кочове скотарство, на відміну від землеробства, не мало тут глибоких традицій. Все це свідчить про те, що скотарство у Лісостепу було відгінним або присадибним. Можливо, що вже тоді у лісостепових селищах заготовляли на зиму сіно. Зокрема на Більському городищі зафіксовано залишки хлівів та знайдено коси. Тобто, скотарство було пов'язане з осілим життям і базувалося на використанні оточуючих пасовищ та заготівлі кормів на зиму.

Це підтверджується і складом поголів'я худоби. Так, у культурному шарі Більського городища кісткові залишки великої рогатої худоби становлять 51,8%. Чверть стада було упряжно-тягловою силою — коні та воли. Часто серед матеріалів лісостепових поселень трапляються глиняні фігурки тварин, переважно биків. За зовнішніми ознаками ці тварини нагадують звичайних сірих волів української породи[303]. У стаді були також кози та вівці, зовні подібні до сучасної романівської породи. Кількість свиней у господарствах Лісостепу перевищує кількість цих тварин у степових пам'ятках.

Таким чином, скотарство Лісостепу за доби раннього заліза значною мірою відрізнялося від степового. Не становлячи домінанту в економіці регіону, воно, проте, грало значну роль у харчовій сфері. Обмеженість пасовищних територій, залежність від землеробства визначили тенденцію переходу до інтенсифікації скотарства шляхом відбору найжиттєздатніших та найпродуктивніших тварин. Саме мешканці Лісостепу прискорили процес перетворення скотарства на тваринництво. Під тваринництвом мається на увазі галузь господарства або господарчий уклад, пов'язаний з утриманням та розведенням сільськогосподарських тварин. В нього включається скотарство (розведення стадних копитних), птахівництво, рибництво і т. п.

Ремесло та домашнє виробництво. Корінною відмінністю економіки Лісостепу від степової є існування