Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Хто ти? – спитав Гавриїл.

- Любий, ти не впізнаєш мене? - усміхнулася дівчина. - Це ж я, твоя Б'янка, - вона взяла чоловіка за руку і подивилася на нього. Побачивши її великі карі очі, він забув про все на світі. Ангел міцно обійняв Б'янку.

- Це справді ти. Мені тебе так не вистачало. Більше ніколи тебе не відпущу, - він міцно обійняв і поцілував дівчину.

- Ідемо за мною, я хочу тобі дещо показати, - Б'янка вивела Гавриїла на дах будинку, де вона жила. - Дивись, - вона вказала на дерев'яну скрину, яка стояла там.

- Що в ній? – поцікавився архангел.

- Зараз побачиш, - дівчина підвела Гавриїла до ящика, і відчинила його. Він був сповнений різної зброї. Серед іншого був меч архангела. - Я знайшла це сьогодні вранці і спробувала дістати зброю. Але не змогла. Коли я доторкнулася до нього, мене щось вдарило. Чи не допоможеш ти дістати меч?

- Навіщо він тобі?

- Якщо ти його передаси мені, ми зможемо завжди бути разом. Ти ж цього хочеш?

- Так. Але мій меч не повинен дістатись смертному. Людей він перетворює на порох.

- Гавриїл, ми будемо разом. Назавжди. Але якщо ти передаси мені меч.

- Вона ніколи не називала мене моїм справжнім ім'ям. Б'янка не знала, хто я насправді. Їй було відомо лише те, що я янгол і не більше. Забирайся з моєї голови!

- А ти розумніший, ніж я думала, - прекрасний сонячний день змінився вже звичним для ангела залом та ув'язненням. - Не так вже й просто розговорити тебе.

- Даремно намагаєшся, Рейвен.

- Думаю, твоя Б'янка допоможе мені. Пам'ятаєш, як вона померла? Освіжимо твою пам'ять, - Рейвен схопила Гавриїла за голову, і вимовила заклинання. Вмить він опинився на головній площі Венеції. Вона була заповнена людьми, а в самому центрі - виднілось палаюче багаття. Нестерпні крики долинали звідти. То були крики Б'янки.

- Припини! – прокричав Гавриїл.

- Не подобається? Я можу так робити вічність. Дар від татуся – нескінченне життя. Як же Б'янка кричала. А все тому, що її звинуватили у чаклунстві. А бідолашна дівчинка лише проговорилася, що спілкується з ангелом. Що там спілкується – ділить ложе з воїном Небес. Потрібно називати все своїми іменами, чи не так? – мило запитала Рейвен.

- Я вб'ю тебе. Вирву твоє нікчемне серце і згодую його псам.

- Охоче ​​вірю. Та ось тільки тобі спочатку потрібно вибратися з кайданів та клітки. Але як у тебе це вийде, якщо ти будеш зайнятий? Нагадати, що ти зробив, коли Б'янку засудили до спалення? – Рейвен знову схопила Гавриїла за голову.

Головна площа Венеції, яка заповнена мешканцями міста. Адже майже всі хотіли побачити, як страчують відьму. Б'янка намагалася виправдатись, але її словам уже ніхто не вірив. Багаття підпалили. Серед натовпу роззяв - Гавриїл. Він мовчки спостерігав, як його кохана горить. Хлопець виразно чув її крики, чув, як вона кличе його на допомогу, чув запал паленого тіла, але так нічого й не зробив. Цим він карав себе за те, що порушив правила і закохався у смертну дівчину. Лише коли всі розійшлися, він забрав обгоріле тіло Б'янки і поховав за містом, під вербою, біля якої вони проводили час разом. Її душу він особисто провів на Небеса, у її власний рай, та створив ілюзії, де вони назавжди разом. А пізно ввечері він навідався до судді, який ухвалював вирок його коханій. Він помирав у страшних муках. Ангел зривав з нього шкіру - смужка за смужкою, спотворив його тіло. А потім він спалив живцем суддю. То був останній раз, коли Гавриїл спускався на землю. П'ять сотень років він утримувався від проблем людей.

***

Рим. Міст Святого Ангела. 14:58

- Бачу, ти встигла таки до призначеного часу, - Данте підійшла до жінки.

Перед мисливицею була шатенка років тридцяти п'яти. Середнього зросту, з великими карими очима. Шкіра її була доглянута, як сама жінка. Класичний одяг, нічого зайвого, акуратно укладене волосся.

- Важко не встигнути, якщо ти ставиш ультиматум. Рада тебе бачити, – жінка посміхнулася Данте. - Не зрозумій не правильно, але чому для зустрічі ти обрала одне з найбільш відвідуваних місць Риму?

- Тому що я планую туди потрапити, - Данте вказала на замок. – І не як турист. Придивись, Хлоя. Замок Святого Ангела щось зовсім не дружелюбний до самих ангелів, – Хлоя вимовила щось і ляснула в долоні. – Бачиш? Ангели навіть на міст зайти не можуть.

- Ти права. Захист на фортеці сильний. І він тягнеться до Ватикану. Та й статуї на мосту не зовсім кам'яні. Але навіщо такий захист? Що там?

- Обитель зла. У Ватикані демони правлять балом, а в замку Святого Ангела тримають ув'язненим архангела Гавриїла.

- Що? - Хлоя дуже здивувалася, коли почула пояснення Данте. - Та ти головою вдарилася. Бути не може. Гавриїл вже сотні років не спускався до людей.

 - Таке я б не вигадувала. Мені потрібна твоя допомога. Ти маєш зняти захист хоча б із цієї фортеці. Бажано найближчим часом. А ще точніше протягом години. Я забезпечу тебе всім необхідним для цього.

- Напевно, справи і справді геть погані, раз часу так мало. Добре. Я допоможу.

- Прекрасно. Тоді поїхали, я познайомлю тебе з рештою, – Данте попрямувала до авто.

- Це ж із ким?

- З моїми помічниками, - дівчата поїхали до багатоповерхового будинку неподалік замку. - Проходь, почувайся як удома. Хоча це важко зробити, адже нас тут багато, – перед Хлоєю була вся компанія. Велика трикімнатна квартира вмістила і ангелів, і архангела, і перевертнів, і нефіліма. - Знайомити вас не буду, ти тут ненадовго. Нейта ти знаєш. З нових тобі обличь, запам'ятай тільки цю милу мордочка. Хлоя, знайомся – архангел Михаїл.

- Михаїл. Дуже приємно познайомитись. А ви відьма, яка нам допоможе, чи не так? – привітався архангел.

- Мабуть, - збентежено відповіла Хлоя.

- Тепер ви знайомі. До справи. В принципі, я вже все приготувала для ритуалу. Ти тільки маєш провести його. У сусідній кімнаті тобі ніхто не заважатиме, – Данте провела відьму в покої і зачинила двері. – Тепер треба вигадати план наступу.