Дроянда - Містичний табір для обраних, Дроянда

Повітря в залі стало важким, ніби сама реальність чекала їхнього рішення. Домініка стиснула кулаки, намагаючись стримати хвилю емоцій. Перед нею стояла її власна тінь, майбутнє, яке могло стати реальним.

— Я не боюся, — прошепотіла вона, роблячи крок уперед.

— Ти не маєш боятися, — відповіла старша Домініка. — Але й не маєш забувати, що майбутнє — це наслідок рішень, які ти приймаєш зараз.

Лео поклав руку їй на плече:

— Ми всі тут. Разом.

Алім і Амір мовчки обмінялися поглядами, їхнє суперництво зникло перед обличчям істини. Вони прийшли сюди не просто так — їх вела доля.

— І що тепер? — запитав Ян, стискаючи меч.

Старша Домініка усміхнулася і зробила крок назад, розчиняючись у світлі.

— Тепер — все залежить від вас.

Раптом приміщення почало тремтіти, світло спалахнуло, і друзі відчули, як сила огортає їх. Коли вони розплющили очі, вони вже стояли не в залі, а на вершині гори, звідки відкривався краєвид на нескінченний світ.

Домініка обернулася до друзів.

— Новий шлях тільки починається.

Вони більше не боялися. Вони були готові.

Домініка вдихнула свіже повітря, відчуваючи, як її серце б’ється рівно та впевнено. Вона більше не сумнівалася в собі.

— Ми пройшли через стільки випробувань… і все ще стоїмо тут, разом, — промовила вона, дивлячись на друзів.

Лео кивнув:

— Це лише початок. Але тепер ми знаємо, хто ми є і що нам робити.

Амір, схрестивши руки, подивився на горизонт:

— Тепер у нас є вибір. Ми не просто пішки на чужій шаховій дошці.

Алім зітхнув:

— Питання тільки в тому, яку гру ми самі почнемо.

Ян розсміявся:

— Або яку закінчимо.

Перед ними відкривалася нескінченна дорога, ведучи у нове майбутнє. Їх чекали пригоди, але тепер вони були готові зустріти будь-яку загрозу.

Домініка посміхнулася.

— Отже, вперед.

І вони рушили назустріч новому життю.

Коли вони повернулися до табору, усе навколо здавалося інакшим. Небо було яснішим, повітря наповнене незвичною енергією, а самі вони відчували неймовірну силу, що текла їхніми жилами.

Алім зупинився, відчувши, як земля під його ногами тремтить, ніби відлуння його власного серцебиття. Він розкрив долоню — в ній загорівся вогонь, але він не палив, а наче живив його.

— Що це? — шепнув він, ошелешено дивлячись на свої руки.

Амір відчув, як навколо нього загусло повітря, а його голос лунав могутньо, відбиваючись луною від дерев. Він зрозумів, що може керувати простором, змушуючи тінь і світло переплітатися.

Домініка ж відчула, як її тіло стало невагомим, а думки — чистими та ясними. Вона простягнула руку, і довкола неї закружляли золоті іскри.

— Ми… змінилися, — тихо мовила вона.

Лео подивився на своїх друзів і кивнув:

— Ми більше не просто люди. Ми стали чимось більшим.

Ян посміхнувся, відчуваючи, як його тіло наповнюється спокоєм і силою.

— Ми стали богами.

Світ більше не був таким, як раніше. І попереду на них чекало нове випробування — випробування сили, яку їм судилося використати.

Домініка завмерла, відчуваючи, як її серце шалено гупає в грудях. Перед нею стояли двоє хлопців, кожен із яких був важливий для неї по-своєму. Алім — вогонь, пристрасть, сила, що палала всередині неї, ніби невгамовний шторм. Амір — загадковість, глибина, спокій, який втягував її, немов нічне небо.

Ян перехрестив руки на грудях і зітхнув.

— Домініка, ти не можеш тягнути це вічно. Вибір за тобою.

Вона перевела погляд на Аліма. Його очі палали рішучістю, у них не було сумнівів — тільки впевненість у своїх почуттях.

— Я не здамся, Домініка, — сказав він, зробивши крок уперед. — Ти знаєш, що ми — вогонь і вітер, що спалахуємо разом.

Амір залишався спокійним, але його погляд говорив більше, ніж слова.

— Не буду тиснути на тебе, — промовив він. — Але ти знаєш, що я завжди буду поруч, навіть якщо ти зробиш вибір не на мою користь.

Домініка стиснула кулаки. Це було важче, ніж будь-яке випробування, через яке вона пройшла. Але вона знала: прийшов час вирішити свою долю…

Домініка стояла, ніби заморожена часом, погляд її не міг відірватися від обох. Обличчя Аліма було сповнене палкою рішучістю, він ніби вже вирішив за неї, та його присутність гнітила, змушуючи сумніватися в кожному її кроці. Амір, з іншого боку, не сказав більше ані слова, але його мовчазна підтримка була такою ж сильною, як і будь-які слова.

Вона глибоко вдихнула, її тіло реагувало на те, як невидимі нитки зв'язку з ними підтягували її в обидва боки. Рішення мало бути не лише її, воно повинно було змінити все.

— Чому вибір здається таким важким? — прошепотіла вона, майже сама до себе. — Я не хочу, щоб хтось із вас постраждав через мій вибір.

— Нікого не буде боляче, — сказав Ян, ніби читав її думки. — Ти сама повинна вирішити, чому не зробити це за власним бажанням?

Алім зробив ще один крок уперед, його погляд ніби призначав їй особливу роль.

— Я завжди був тобі поруч, Домініка. І знаю, що твоє серце вибирає саме мене. Ти це відчуваєш, я впевнений.

Амір стояв тихо, але його слова не звучали менш важливими. Він наблизився і подивився їй у вічі.

— Я не змушую тебе, я залишаю вибір за тобою, але ми можемо бути чимось більшим, ніж просто друзі. Ми можемо разом змінити цей світ.

Домініка відчула, як у її серці починається боротьба. З одного боку — сила і безмежна пристрасність Аліма, з іншого — глибина і підтримка Аміра. Але була одна річ, яка вирізняла їх. Це була її власна сила, те, що вона знала, хто вона є насправді.

Вона підняла погляд до неба, наче шукаючи відповіді у зірках.

— Я не буду прив'язана до однієї людини. Я не можу бути тим, ким хтось хоче мене бачити. Моя сила — в мені. І вибір, як і вся моя доля, залежить лише від мене.

Вона обернулася до обох хлопців.

— Я вибираю бути собою.

Слова залишилися прозорими в повітрі, ніби відлуння її вирішення. Вона подивилася на них, а потім повернулася до Яна.