Анна Стоун - Амулет стихій , Анна Стоун

За кімнатою з дверима знаходилася величезна дзеркальна зала очікування з багатоярусною люстрою. Андрій та Лера з інтересом розглядали ліпнину і картини на стелі, а також колони в римському стилі. Дорослі ж удавали, що це все бачили.

Не зупиняючись надовго, чарівник провів їх далі до виходу. 

— На станції багато магазинів. У нас ще є час. Чому б вам не сходити, купити все потрібне для школи? Ми вас почекаємо ось в тому кафе. — Мерлін указав рукою на непримітне кафе. Знайти його можна було лише по аромату свіжих булочок і кави. — У вас година!

— Містер Мерлін. Сер… — Андрій подумки схрестив пальці. — Я правильно зрозумів: нам можна брати будь-яку тварину?

— Так звісно! Якщо є бажання. Хоча… — чарівник замислився. — Ви будете жити в домі по дванадцять осіб. Добре, якщо тварина буде невеликою. 

Оксана Василівна з докором подивилася на сина. Вона пам'ятала яке бажання він загадав на Новий рік.

— Знайдеш, можеш купити! — нарешті розсміялася вона, скуйовдивши йому волосся. 

Лера нічого не зрозуміла з їх розмови, а тому просто дістала список, хоча знала його напам'ять. У ньому не було нічого незвичайного: зошити, ручки, предмети особистої гігієни… Мерлін їй пояснив, що форму та паличку їм видадуть у школі.  Все що треба для зілля та алхімії, краще купити у місті з першої стипендії. На перший час все їм видадуть. 

Лера йшла позаду Андрія, роздивляючись яскраві вивіски. За перші десять хвилин вони купили зошити та канцелярські приладдя, а потім просто ходили від вітрини до вітрини. Світ магії не обмежувався лише мітлами.  У магазин з вивіскою «Soaring in the sky» підлітки вирішили не заходити. Вони бачили який він великий, і розуміли, що застрянуть там на довго.

— Ти зі мною?

Лера здригнулася, на мить забувши, що Андрій був поруч із нею. Швидко кивнув, вона пішла слідом до зоомагазину. 

Всередині було так же гамірно як і на вулиці. Тільки замість людських голосів чулися крики птахів, гавкіт, нявкання та багато інших звуків. Андрій та Лера декілька хвилин ходили між кліток, роздивляючись тварин. Її розчарувало що всі вони були звичайними. Хоча дівчинка не збиралася нікого купували, бо в неї вже був Мотя.

Так вони подивилися клітки з папугами, совами, шиншилами, хом'ячками й, нарешті, дійшли до котячо-собачого відділу. Лера здогадалась, що вони шукають, коли Андрій зупинився біля клітки з цуценям. Це були дуже миле створіння з великими світло-коричневими очима і довгими м'якими вухами рудо-білого забарвлення. 

«Бігль» — було написано на табличці під кліткою. 

Андрій дивився на собаку такими закоханими очима, що Леру пробрав сміх. На радість в цей час підійшла помічниця продавця й Андрій відволікся. 

— Вам щось підказати? — запитала молода дівчинка в уніформі фіалкового кольору.

— Я хочу купити цуценя! 

— Чудово! Підібрати вам для нього переноску, миску, ошийник? У нас великий вибір!

— Так, звісно! Тільки якщо можна, швидше! Ми скоро їдемо! — Андрій знову кинув погляд на собаку. 

— Розумію. Студенти? — усміхнулася помічниця і дістала з кишені зв'язку ключів. Відкривши клітку, дівчина взяла цуценя і разом вони пішли на касу.

На вибір переноски та всього іншого в Андрія пішло не більше п'яти хвилин. Витягаючи гроші, хлопчик передав цуценя Лері. Дівчинка розгубилася, коли собака вирішила спробувати її палець на смак. Ойкнув, вона випустила його з рук. І відразу ж отримала докірливий погляд Андрія.

Закотивши очі, він підняв цуценя і посадив його у переноску. Коли вони вийшли з магазину, Лері хотілося провалитися під землю.

— Розтяпа, ти що навіть цуценят боїшся? — тихо прокоментував Андрій. — Потримати нормально не могла? 

Дівчинка підібгала губи від образи не ставши нічого відповідати. Хіба вона це спеціально?! Просто спрацювали рефлекси.

Щоб відволіктися вона стала роздивлятися людей. Майже відразу Леру зацікавила сім'я чарівників, що стояла біля магазину с амулетами. Одна з дівчат на вид була її ровесницею. Говорили вони італійською.  Мабуть, це і привернуло її увагу. Нещодавно вона сама намагалася вивчити цю мову, але швидко закинула. 

Про що вони розмовляли, вона, звичайно не розуміла. Хіба що змогла розібрати імена дівчат: Флоренція і Соня. Мати наставляла старшу доньку, від чого молодша хмурилась і закочувала очі.

Андрій встиг вже відійти далеко, і Лера поспішила його наздогнати, щоб не загубитися у натовпі.

Мерлін, Оксана Василівна і бабуся чекали їх в умовленому місці. Вони випили ще по чашці чаю і почули оголошення про посадку. 

Лера була щаслива і засмучена одночасно. Вона мріяла про магію, але їй було страшно залишати бабусю і дідуся на такий довгий час. Андрій імовірно знайде собі нових друзів. Тому розраховувати на його підтримку було даремно. 

Обійнявши бабусю, Лера відчула як на очі навертаються сльози. Андрій також виглядав трохи засмученим. 

— Будете на місці, зателефонуйте! Мерлін привіз таку саму кулю! Різниця у часі у нас плюс вісім годин! — обійнявши онуку ще раз, нагадала бабуся.