Дроянда - Тіні минулого , Дроянда

Розділ 33. Таємниці, що виходять на поверхню

Коли магічне створіння зникло, залишивши за собою лише тінь, герої стояли в тиші, відчуваючи, як важко дихати в цьому світі, де ніщо не є таким, яким здається на перший погляд. Але відчуття пустоти в їхніх серцях стало відчутнішим — ніби важкий камінь на грудях, який потрібно було скинути.

— Що це було? — Ліза не могла стримати подив, намагаючись зрозуміти, що саме сталося.

— Це не просто магічна істота. Це було випробування, — відповіла Вікторія, її голос був спокійним, але в очах горіла нова рішучість. — Нам не лише потрібно пройти шлях разом. Ми маємо зрозуміти, ким ми є насправді.

Але слова Вікторії стали лише початком того, що мало статися. Всі вони відчули, як тінь, яка оповила їх серця, стала важчою. Щось глибоке і незрозуміле почало повільно просочуватися в їхні свідомості.

Анна зупинилася, оглянувши друзів, і раптом у її голові виникла спогад — не ясний, але сильний. Вона згадала момент, коли її життя було іншим. Наче якийсь затьмарений світ, у якому вона була іншою, сильною, впертою, і в той же час більш уразливою.

— Я… Я пам’ятаю, — прошепотіла вона, її очі наповнились не тільки здивуванням, але й тривогою. — Я не просто звичайна людина. Я… частина чогось значно більшого. Моє існування — не випадковість.

Усі обернулися до неї, відчуваючи, як таємниця починає розкриватися.

— Я теж… — сказав Богдан, його голос був глибоким і замисленим. — Це як відлуння чогось, що було в мене всередині, але я ніколи не зміг зрозуміти. Я частина чогось важливого, але не знаю чого.

Дмитро, здавалося, задумався, його погляд був далекоглядним, мов у людини, яка тільки що згадала зниклу частину свого життя.

— Усі ми тут не випадкові, — сказав він. — Це не просто магія, це щось більше. Ми з’єднані чимось, про що ми ще не готові дізнатися.

Орест, здавалося, був найспокійнішим, але його серце билося швидше, коли він виголосив:

— Ми не лише звичайні люди. Ми були обрані, і щось велике чекає на нас. Я пам’ятаю… Я бачив щось дуже давнє, до того, як потрапив сюди. Всі ми маємо спільну мету. Тільки разом ми зможемо зрозуміти, хто ми насправді.

І ось тоді, у моменти тиші, Вікторія крокнула вперед, її погляд був повний рішучості, наче вона саме до цього моменту готувалася:

— Ми маємо з’ясувати, хто ми такі. Ми не просто люди, що випадково опинилися разом у цьому світі. Це щось більше, щось стародавнє.

Раптом перед ними відкрився спалах світла, і вони побачили образи, які здавалися водночас знайомими і чужими. Здається, вони побачили себе у минулому, у світі, де їхні сили були більшими, а їхня мета — значущою. Вони були не просто звичайними людьми, а частинами великої магічної родини, що охороняє баланс між світами. Їхня справжня сутність була пов’язана з чимось, що перевершувало час та простір.

— Ми… ми — спадкоємці, — сказав Богдан, його голос був повний розуміння. — Спадкоємці могутніх сил. Наші предки були тими, хто створював і зберігав рівновагу світу. І тепер ми повинні взяти на себе їхню роль.

Анна подивилася на друзів, і раптом усі вони відчули, як світ навколо змінюється. Це було немов відчуття повернення до дому, але водночас і велика відповідальність, яку вони не могли уникнути.

— Ми повинні прийняти те, хто ми є, — сказала Ліза, її погляд став твердим, але її слова були ніжними. — І не боятися. Ми не просто люди. Ми частина цього світу, частина великої магії.

І тоді всі вони об’єднали свої сили, і їхній шлях став яснішим, ніж коли-небудь раніше. Тепер вони знали, що не просто проходять випробування. Вони були обраними для великої мети, і щоб виконати її, їм потрібно було об’єднати свої серця, стати єдиним цілим і прийняти свою справжню сутність.

— Ми — спадкоємці стародавньої магії, — сказав Орест, його голос був спокійний, але тепер знову відчувався усвідомлений впевнений настрій. — Тепер ми маємо захистити цей світ від того, що може його зруйнувати.

І в цей момент вони зрозуміли, що їхній шлях тільки починається.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍