Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

— До речі, де ми зараз? - Запитала Лігорія, доки я сидів думав, куди б мені податися, щоб не знайшли. У пеклі я довго сидіти не можу, а у вигляді демона вони мене не знають.

— Якщо коротко - у пеклі.

— У пеклі?! - Дівчина підірвалась, але я змусив її сісти на місце, поклавши руку на плече.

— Будь ласка, заспокойся, і намагайся сильно не шуміти. Я не певен, чи можна смертним знаходитися в пеклі, не будучи янголом - хоча й тим тут особливо робити нічого, - демоном чи грішником. Тому тобі зараз не варто звертати на себе увагу.

    Декілька хвилин Лігорія все ще сиділа, намагаючись прийти до тями. Потім подивилась на мене.

— Повірити не можу...

— Так, я розумію. В це важко повірити, але це правда. Я б не став брехати в такому.

— Я... Я розумію... Але чому? Чому тебе відправили сюди? Типу, якби тебе все ж до пекла відправили, ти б став грішником, а не...

— Тягар наділив мене цим. Чортів виродок встиг «поселити» в мені іпостась демона до того моменту, як я встиг його вбити. Але якщо чесно, в якомусь сенсі я навіть радий тому, що зараз демон а не грішник. Сама подумай. Я не хотів би, щоб після смерті мене мучали за все те, що сталося. Звісно, сама ситуація теж особливо не подарунок, але принаймні я став по-перше безсмертним вже в такому віці, а по-друге, я вже кару за те, що вбив Жоррга прийняв. Можливо, все не так вже й погано.

— Що ж, хай так. - Лігорія зітхнула. - Так, далі. Нара вирішила переїхати. Точніше брат вирішив відправити її через мертві землі до Оушена.

— Але ж це небезпечно. - Не втримавшись, мовив я.

— Так, але він гадає, що це буде безпечніше, ніж знаходитися на Уройсі.

     Я тихо фиркнув. Теж мені. За останні роки ніхто не міг перетнути мертві землі, а він гадає, що його сестра зможе це зробити. Може, так і буде, але чого це буде вартувати?

— Також, чисто теоретично ми тепер з тобою одна сім'я.

    Спочатку до мене не доперло те, що сказала мені Лігорія. Потім настала вже моя черга дивуватися. То, вона все ж прийняла мене як свого хоч і прийомного, але батька? Боги...

— Так, значить. Хтось знає про цей контракт? - Різко запитав я.

— Ні. Старійшина, який підписував усі документи, давно того, а інші цим вирішили не займатися, особливо не заглиблюючись, що там, та як. Так що про це знаємо зараз тільки ми.

    І зараз я розривався десь усередині. Одна сторона дуже раділа за те, що хоч щось добре за останній відбувається. А інша сторона казала, що тут щось не так. Що це усе лиш підстава, і довіряти Лігорії мені не варто. Але якби я не бачив той документ на власні очі, я б точно не повірив у все це.

— Чудово. Але тобі всеодно доведеться якийсь час пересидіти тут, у мене, щоб усе потихеньку вщухло. Бо якщо дізнаються про наш подібний зв'язок, ти теж можеш постраждати. А я цього не хочу.

    Лігорія кивнула. Добре, що заперечувати не почала.

— Але дозволь мені забрати декілька своїх речей з дому. Все ж, я не очікувала, що гуляючи по лісу, я зможу побачити тебе.

     Наступного ранку я «випустив» Лігорію з пекла, сам на якийсь час - якщо бути точніше, то до обіду, як ми з дівчиною домовились, - залишився в домі. Все ж, вирішив ще раз його обдивитися про всяк випадок, перевіряючи також і ті місця, яким я приділив мало уваги в перший обхід.

    Все було добре. Значить, я марно турбувався.

    Коли я хотів вже повертатись назад, щоб забрати прийомну доньку, щось на вулиці привернуло мою увагу. Коррзан з кимось бився. При чому бився доволі серйозно. І схоже, йому потрібна була допомога.