Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

Глава шістнадцята. Повернення.

   Я спілкувався з Мірардою протягом півтора місяця. Вона спочатку сильно здивувалась тому, що хтось зміг часто проникати до її сну, але я коротко пояснив їй про моє становище і сказав, що завдяки тій монеті нарешті зможу вибратися з пастки. Дівчина начебто трохи заспокоїлась, але схоже, все ще чомусь турбувалась за мене.

    Про людський світ я збирався розпитувати її трохи пізніше, коли нарешті зможу вибратися звідси. Бо хто його знає, чим це може обернутися. Головний може ще якимось чином контролювати становище, хоч поки що й не знає про те, що зараз відбувається.

    За цей час я встиг багато чого дізнатися про Мірарду. Вона народилась у Спокійних Рівнинах, як і я, але в трохи іншому районі. Не пам'ятаю вже якщо чесно, що там за район, але це не особливо важливо зараз.

   Також дівчина трохи розповіла про світ людей. Але зовсім трохи, бо нам часу для розмов в останній дуже не вистачало. У Мірарди були якісь справи, якщо не помиляюсь, вона влаштовувалась на работу, зовсім недавно закінчивши Академію. 

   Судячи з усього, вона була молодша від мене лиш на декілька місяців, бо я сюди потрапив десь на кінці зими, а зазвичай Академію закінчують або весною, або влітку. Усе залежить від того, на кого хоче іти. Або ж вона пішла вчитися на когось, де зовсім мало вчитися треба. Наприклад, на дизайнера. Там взагалі два або три місяці вчитися.

     І ось, нарешті я через стільки часу зміг вибратися з цього проклятого світу. Вперше за останній час опинившись у світі гібридів, у мене трохи запекло очі від подібних кольорів. Я то звик до однотипних кольорів. Наприклад, як я й казав раніше, якщо небо червоне - усе довкола приймає червоні відтінки. І дуже рідко можна було зустріти у світі кошмарів якісь інші кольори. А тут їх так багато, і так гарно...

     Про Мірарду я на пару днів забув. Спочатку звикав знову до світу гібридів, потім пішов до пекла. Але чомусь Коррзана я не знайшов. Добре, потім пошукаю. Сподіваюсь, що з ним нічого поганого не сталося, і хлопець просто зайнятий...

     Настав нарешті час зустрітися з Мірардою, як я й планував до цього. 

    Знайшов дівчину на якійсь галявині, вона сиділа сама, читаючи книгу. Подивившись на мене, вона сильно здивувалась, але по морді було видно, що вона навіть трохи зраділа моїй появі. Я сів поряд і кілька хвилин мовчав.

— Так ти кажеш, ти дійсно зі світу людей, так? - Запитав я, нахиляюсь до Мірарди, бо вона була трохи нижча за мене, щоб подивитись на її морду. Так було краще розуміти її почуття зараз.

    На секунду Мірарда трохи зам'ялась.

— Так, правда. - Кивнула. - Я ж тобі наче колись вже казала.

    Я відвів погляд на декілька секунд, думаючи про те, яке питання варто задавати далі. Потім знову подивився на дівчину.

— Скажи будь ласка, яким чином ти сюди потрапила? Тебе ж так просто не могло сюди затягнути, це не світ кошмарів.

     Повинен був бути якийсь мотив. Можливо, Мірарда дійсно суто випадково якимось чином сюди потрапила, але не змогла вибратися, бо у світі людей вона була чимось по типу шамана - ритуали всілякі проводила. Або ж може дівчину сюди спеціально сюди відправили. І мені було цікаво, яким чином вона сюди потрапила. 

— Я... - Дівчина відвела погляд, на декілька секунд зам'явшись. - Ми провели з моїми людьми ритуал, щоб я не забула нічого, і при цьому залишалась тут якомога довше.

— Тобто, тебе завдяки цьому ритуалу тримають тут? - Майже одразу запитав я. - Є щось, що дозволяє тобі тут знаходиться?

— Так, типу того. Якщо чесно, це важко пояснити.

— Добре. - Я вирішив не тиснути на дівчину.

    Ми довго мовчали, не знаючи, що ще можна сказати. І різко на мене хтось налетів і ледь не збив з ніг. Лігорія. Ледь змогши відчепити від себе дівчину, яку наче клеєм до мене причепило, я трохи посміхнувся. Принаймні, спробував.

    Приємно бачити ученицю в минулому, яка зараз дозволяла собі проявляти справжні емоції, а не намагатись виглядати спокійною та холодною поряд з тими, хто змушує її це робити.

— Так, я теж радий тебе бачити. - Мовив я.

— Я вже гадала, що ти не зможеш вибратися звідти. - Дівчина нарешті змогла перестати так важко дихати після швидкого бігу. - Слухай, за тобою зараз полює майже все село. Тобі не варто тут так довго стирчати.

    Я подивився спочатку на Лігорію, потім на Мірарду, намагаючись швидко придумати, що його робити далі. Сама Мірарда тихо сказавши мені «зустрінемось тут завтра ввечері», тихо пішла, мабуть вирішивши не заважати нам розмовляти. 

    Слідкував поглядом за дівчиною. Не хотілося, щоб вона йшла, але нам всеодно поки що нема про що розмовляти. Можливо завтра знайдуться теми для розмов.

    Подивившись знову на Лігорію, я відкрив портал до пекла.

— Швидко заходь.

— А це хіба безпечно? - Запитала Лігорія, якій я вперше показував подібний прийом.

— Нема часу вагатися! - Мовивши це, я легенько підштовхнув її до порталу.

     Вже через декілька секунд ми знаходились у моєму будинку. Як добре, що я встиг облаштувати його до цього. Але залишилась одна маленька деталь.

    Я, залишивши Лігорію на кухні, швидко обшукав будинок на пошук якихось підозрілих предметів. Я не знаю, чи робили тут щось, доки мене не було, але перевірити все ж варто було.

     Нарешті заспокоївшись і впевнившись, що нічого не сталося - принаймні, варто буде потім ще раз свій будинок обшукати, але вже особливо не поспішаючи, - я піднявся до дівчини. Заварив нам чай, і сів напроти.

— І так, нарешті ми можемо почати. - Мовивши це, я подивився на ученицю. - Що сталося нового, доки мене увесь цей час не було?

— Багато чого. Наприклад, як я й казала раніше, за тобою почали полювати. За твою голову хочуть більше ста тисяч золотих.

    Значить, вони до сих пір не відпустили ту ситуацію, так ще й полювання почали. Просто чудово. Тільки вибрався з дивного світу, а мені вже треба боятися кожну тінь. Значить, треба точно звалювати звідси туди, куди ще не поширилися чутки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍