Ірина Кузьменко - Місто грішних душ, Ірина Кузьменко

Розділ 11

Сабін весь вільний час приділяла навчанню. Їй прийшлося наздоганяти пропущені заняття, повернутися в коледж та скласти, за вимушений час прогулу, заліки та екзамени з усіх предметів.

Одного разу, знову сидячи за підручниками, вона почула тихе скавчання. Округливши очі, оглянулася й у дверях побачила брата, який тримав у руках цуценя.

— Що? Ти… — вона розвела руками, — взяв песика?

Сабін підійшла до брата й взяла на руки цуценя. Він лизнув її щоку, і вона засміялася.

— О, який ти милий!

Приглянувшись до песика, широко всміхнулася й додала:

— Це той самий малий, який сподобався мені в притулку!

Лука, схилившись боком об стіну, знизав плечима.

— Я знаю, що ти на вихідних їздиш у притулок.

— Не маю сумнівів, що ти знаєш! — хіхікнула Сабін.

Цуценя почало вертітися в неї на руках, і вона опустила його на підлогу. Він почав метушитися в кімнаті й, побачивши м’яку іграшку ведмедя, почав лаяти.

— Росте майбутній охоронець! — промовила Сабін й, опустивши голову, присіла на ліжко.

— Що не так? — здвинув брови Лука.

— Я не зможу… його забрати із собою, — прошепотіла Сабін.

Цуценя крутилося довкола неї, і вона знову взяла його на руки. Він лизнув її долоню. Сабін притулила його до грудей.

— Ти обрала університет?

— Ні, — захитала головою Сабін.

— У тебе є ще час!

— Я майже змирилася з думкою, що поїду з міста. Утім, не можу змиритися з думкою, як ти й Серена будете без мене.

Лука склав руки на грудях і запитав:

— Як назвеш цуценя?

Сабін знизала плечима. Піднявши цуценя й поглянувши в його карі очі, промовила:

— Лорд! — перевівши погляд на брата, додала: — Ти ніяк не прокоментував мої слова.

— А вони не потребують коментування.

— Зрозуміло, — кивнула. Поцілувавши песика в милу мордочку, додала: — Ну що ж, тепер у цьому будинку завдяки Лорду буде дуже жваво й гучно!

Після чергового нападу на порти Лука став ще більш похмурим, ніж зазвичай. Брат не обмежував Сабін пересування містом, однак подвоїв охорону, і тепер вони постійно чергували біля коледжу. Вона не дошкуляла брату питаннями, які її турбували, і старалася завжди виконувати всі його накази та менше сперечатися з ним. Коли Лука пізно приїздив, Сабін не спала. Не спав і Лорд. Вони обоє чекали його повернення. Сестра міцно обіймала брата й мовчала. А він завжди говорив, що вона його найцінніший діамант.

Після від’їзду матері Сабін навіть не мала змоги спілкувалася з нею. Дівчина час від часу думала, як там вона? Чи добре матір себе почуває? Чи лікування допомагає? Чи думає матір про своїх дітей?

Також Сабін розповіла Серені, що брат хоче, щоб вона після закінчення коледжу поїхала з міста. Подруга була засмученою, дізнавшись про це. Серена своєю чергою розповіла їй про все, що запам’ятала з клубу, і повідала, що Ісаак Хантер був у їхньому будинку. Червоніючи, вона ще розповіла Сабін про розмову із чоловіком у лікарні. Сабін, щоб менше бентежити подругу, лише знизала плечима й повідомила, що, після підписання угоди про передачу металургійного зводу у власність Хантеру, він поїхав із міста. 

— Ісаак ще з’явиться, — додала Сабін. — Не знаю, які в нього там справи з твоїм батьком, але… краще тримайся подалі від Хантера.

— Що ти знаєш про нього? — склавши руки на грудях, запитала Серена.

— Ну, — Сабін закашлялася, — все, що я знаю про Ісаака Хантера, так це те, що він університетський друг Луки.

— Ти щось мені не договорюєш? — примружилася Серена.

Сабін зітхнула.

— Він нафтовий магнат у місті Каррен-Стоун. А ти сама розумієш, що про таких людей багато пліток. І репутація в нього від цих чуток… не найкраща. Жорстокий. Лукавий. Самозакоханий. Бабій. У принципі, про Луку я чула ще гірші слова.

Єдине, що Сабін не могла розповісти подрузі, так це про Адама Воррена. Вона ще сама не розуміла, як реагувати на чоловіка. Тому вирішила не тривожити подругу своїми незрозумілими почуттями до цього чоловіка. Дізнавшись, що Аманда вижила в збройному нападі на ресторан, подумки зраділа. Вона жаліла, що образила її. І навіть негативні почуття до цієї Аманди не мали ніякого значення, коли мова йшла про життя…

Звук сирен вивів Сабін із роздумів. Поліцейські автомобілі промчали повз них. Вона поправила червоний галстук, ніби він її душив, і, коли автівка зупинилася біля коледжу «Акройд-Трініті», ще кілька хвилин сиділа в салоні. Водій оглянувся й запитав:

— Сабін, із вами все нормально?

— Так, — швидко промовила й, поглянувши на водія, натягнула на обличчя усмішку. — Дякую, містере Логане.

Вийшовши з автівки, занурилася в потік студентів. Зустрівшись із Сереною, помітила, що подруга була засмученою.

— Що знову трапилося?

Серена захитала головою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍