Nilett - Кінець світу: Естелла, Nilett

— Кеті, як вважаєш, він не зрозумів хто заявився?

— Можливо він трохи ображений на мене. Тому тягне час та обмірковує слова які сказати.

— Га? За що? Яка образа?

— Я дещо зробила…

— Кет? Про що ти забула нам сказати перед тим як притягнути сюди?

— Дещо сталося, та я була вимушена піти від них у не самий підходящий момент. Але я не хотіла цього… Якби могла, то залишилася б…

— Уточнити не бажаєш?

— Гадаю, буде краще дочекатися Кріса. Не впевнена що двічі зможу повторити все у спокійному тоні. Це не дуже приємний спогад з того дня.

Кетніс знову посміхаючись замовкла. Дівчина постійно дивилася у бік дверей, ніби завмираючи в очікуванні кожного разу коли чула кроки які наближаються з різних боків. Її серце колотилося як навіжене без особливих на те причин… А можливо, це було очікування сварки про яку вона марила досить довгий період часу. Рівно з того дня, як зникла покинувши брата та сестру одних під час найнебезпечнішої хвилі інфікованих.

***

Крістофер того дня так і не заявився до сімейства Робейн. Про назначену зустріч яку лідер Естелли поклав аж через три дні, Еліас повідомив їм вже на обідній час наступного дня. Поки родина очікувала зустріч, їх ввічливо попросили зайвого разу не покидати нейтральну зону. Вони ж звісно вирішили не ризикувати доброзичливістю, раз їх вже взагалі туди запустили та добровільно утримували як нахлібників.

За цей час їм провели повний медичний огляд, вони просиділи інкубаційний період та залишилися людьми. Тож все було добре.

На день зустрічі, Робейни були налаштовані не надто позитивно. Старший брат, мабуть, тримався найбільш близької позиції до нейтралітету, поки Томас був готовий до вильоту. Кеті та її позицію було зрозуміти неможливо. Одної миті вона панікувала, поки в іншу виглядала задоволеною усім тим, що та як саме відбувається.

Їх під щільним наглядом одразу п’ятьох людей, відвели до кабінету Лідера Естелли. Переступаючи через поріг, вони зустріли там одразу трьох осіб. Того самого рудого чоловіка який підперся об стіл та схрещував руки перед собою, Аарона котрий сидів на вікні у каптурі та масні демонструючи холод та відкрите ігнорування, та Кріса сидячого за столом у своєму масивному кріслі та з чашкою чорного чаю у руках.

— Давно не бачилися Аліс, Кріс. – Усміхнулася дівчина, адже бачила з ними все добре, а Крістофер виглядає просто неперевершено.

— Аліс? – здивовано поглянув на чорнявого у вінка Еліас – Я думав тебе Аарон звуть…

— Аарон? – Тепер вже здивувалися брати, досі стоячи у дверей.

— То ти все згадав… Це добре. – Кеті продовжувала задоволено посміхатися. Навіть вигнання для неї тепер не було страшним. Хлопець якого вона кохала живий, з пам’яттю, у хорошій компанії.

— Раз всі прибули, то можемо розпочинати. – Почав говорити Кріс – Новоприбулими являються троє осіб, різний вік та уміння. Кетніс, Томас та Кевін Робейни. Перші двоє близнюки. Прямі родичі Шеріл Міллер, науковиці з Першого району. Продовж трьох років діяльність братів невідома. Дівчина рахувалася зниклою безвістей останні чотирнадцять-п’ятнадцять місяців. Зникла під час так званого «падіння останнього хмарочоса».

— Я можу пояснити…

— Цікаво кому б ти пояснювала якщо вони обоє помруть… - Бездушно проричав Аарон, зі злості вже стискаючи руки у кулаки. Через шкіряні рукавиці які були на ньому, у кімнаті пролунав звук тертя. Еліас був здивований такій раптовій агресії.

— Винна. Але є причина. А вчинку є оправдання.

— Уважно слухаю.

— Дякую за шанс… – Кетніс зробила глибокий вдих, під час якого добирала останні потрібні слова для розповіді – У мене було дивне відчуття тієї ночі. Я обходила наш поверх у тій будівлі де відбулася зупинка як вловила дивну хвилю. Спочатку я не могла зрозуміти що це, але після сильного болю голови та підозрілого гулу що надходив з відстані, мене осінило… Вайлет одного разу казала мені за аномальних які уміють віддавати накази собі подібним та нижчим за рангом.

— Еволюція рангу S, або ж Іва…

— Так – Кивнула дівчина та продовжила – Це був той самий тип. Він зазивав інфікованих що були поблизу… А ще… Пробудив у мені дрімлючого хижака. Я думала, що дах мій поїде та я нападу. Тому з останніх сил викинула себе із вікна у надії що це поверне мене до тями.

— Тебе не було біля будівлі коли наближалися мутовані. – спростовував сказане дівчиною Вайт.

— Знаю. Я ще не закінчила свою розповідь. – Кетніс у відповідь на атаку відповіла досить стримано, але все ж захистилася – Послідовно як я випала з вікна та розбила собі голову як у наслідок удару, доказом яким може бути шрам що не затягнувся, так і шрами від відкритих переломів по всьому тілу.

— Це досі не виправдовує твоєї відсутності. Я не відчував там твоєї крові. Не знаходиш це дивним?

— Я розумію що на разі ти поганий коп Аліс, але дай спочатку закінчити, а потім вже нападай. Дякую. – Дівчина знову коротко захистилася без аби яких агресивних проявів, потім знову спродувала продовжити – Я не померла після падіння. Хоча була вірогідність що втратила свідомість. Прокидалася від болю. Кістки самовільно почали зростатися назад, а кров… Я так і не зрозуміла… Її не було… Ніде. Як би це дивно не звучало, але я кажу правду.

— На дворі падіння людства. Це не сильно дивує… Але не буду стверджувати, що все ж твої слова правда.

— Що далі?

— Я почала відчувати голод. Дикий. Він зводив з розуму…

— На стільки що ти забував про те ким ти є… - Прошепотів Аарон. Але Кетніс його чисто почула.

— Тепер ти розумієш. Я боялася, що нашкоджу. Тому краще втекла та молилася аби вийшло втекти Крісу та Вайлет.

— Як прийшла до тями?

— …

— Кого ти вбила?

— Я…

— Без набиття живота, цю дикість можна подолати лише одним чином. Отримати вакцину Міллер. Але до Першого треба було ще дістатися. Ти б не змогла.

— … – Кетніс стиснула руки та заплющила очі. Перед її очима промальовувалася кривава картина з того дня. Вона зітхнула перед тим як знову відкрити рота – То були якісь люди. Чужі. Пам’ятаю лише уривчасто уніформу військових та постріли рушниць. Але обличь або смаку… Нічого. Туман повністю охопив той період. Коли я прийшла до тями та нарешті змогла розуміти де перебуваю, то була взагалі у десятому та десь у катакомбах глибоко під землею. Я ховалася там довгий час, надто сильно побиваючись за вчинок. Боялася вилазити.