Вільям Форд Гібсон - Нейромант

Він увімкнувся.

– Діксі?

– Ага.

– Колись пробував зламати штучного?

– Так точно. Мене вирубило. Вперше. Тинявся собі, опинився високо над комерційним сектором Ріо. Великий бізнес, міжнародні корпорації, бразильські урядові бази – все світилося піді мною, мов новорічна ялинка. Просто тинявся собі, ти ж знаєш, як воно. А тоді чогось мені стрельнуло поколупати той куб, що був десь трьома рівнями вище. Виліз туди й спробував підійти.

– А як він виглядав, ну, візуально?

– Білий куб.

– А як ти знав, що то штучний?

– Та як знав. Божечки. Та я такої щільної криги в житті доти не бачив. Що це ще могло бути? У військових там унизу зроду такого не було. Коротше, я вимкнувся й наказав комп’ютеру подивитися, що це.

– Ага, і що?

– Він був у Тьюрингівському реєстрі. Штучний. Головна машина в Ріо належала підставній компанії.

Закусивши нижню губу, Кейс вдивлявся в простір, що лежав поза вершинами Східноузбережного управління ядерною енергетикою, – нескінченну нейроелектронну безодню матриці.

– Тессьє-Ешпули, Діксі?

– Тессьє, так.

– І ти повернувся туди?

– Та ясно. У мене ж шило в одному місці. Вирішив, що можу прорубати цю кригу. Зачепив зовнішній рівень – і кранти. Мій підручний почув, що пахне смаленим, і зірвав із лоба троди. Підла срака та крига.

– І твоя ЕЕГ була рівна.

– Ну, про це вже не одну легенду склали, правда ж?

Кейс вимкнувся.

– Бляха, а як ти думала, Моллі, від чого в Рівного вирубився мозок? Хотів подражнити того штучного. Клас…

– Ти не зупиняйся, – відповіла вона, – ви ж із Рівним удвох мали б гори звертати, ні?

– Дікс, я хочу глянути на того штучного з Берна. Як гадаєш, є причини цього не робити?

– Ну, хіба ниций страх смерті, а так – ні.

Кейс увів координати швейцарського банківського сектора. Кіберпростір тремтів, розмивався і обтікав його, і він відчув неабияке піднесення. Східноузбережне управління ядерною енергетикою зникло, натомість перед Кейсовим внутрішнім зором постала витончена й геометрично вивірена банківська система Цюриха. Він увів координати Берна.

– Бери вище, – підказав конструкт, – він високо сидітиме.

Світлові ґрати рівнів стробоскопічно мерехтіли повз них.

«Тут мені й кінець», – подумав Кейс.

Мовчозим був кубом білого світла, чия позірна простота означала неймовірну складність.

– Виглядає так собі, правда? – сказав Рівний. – Але ти спробуй, торкнися.

– Спробую підійти, Діксі.

– Не соромся.

Кейс посунувся на чотири позначки ближче. Чиста грань куба, що тепер тяжіла просто над ним, закипіла невловимими внутрішніми тінями, неначе тисяча танцюристів ураз заруха­лася за величезною матово-білою ширмою.

– Помітив нас, – сказав Рівний.

Кейс увів нові координати, й вони посунулися на одну поділку.

На грані куба проступило крапчасте сіре кільце.

– Діксі…

– Здавай назад, хутко!

Сіра пляма рівномірно набрякла, перетворилася на сферу й відділилася від куба.

Кейс відчув, як дека обпекла долоню, коли він дав ПОВНИЙ назад. Матриця розмилася, вони пірнули в сірий каньйон між банківських структур. Кейс глянув угору. Сфера темнішала й наближалася. Падала просто на нього.

– Вимикайся, – сказав Рівний.

Темрява впала на Кейса важким молотом.

Густий запах холодної сталі й лід уздовж хребта.

І з неонових нетрів проступають обличчя – моряки й ділки, і вуличні дівки – під отруєним сріблом неба…

– Слухай, Кейсе, ти б пояснив, що за мутки срані. Ти вга­шений, чи що?

Ритмічний больовий пульс усередині хребта…

Його розбудив дощ, млява мряка, ноги заплуталися в оптоволокні. Звукове море ігрової зали накочувалося хвилями – припливало й відходило. Він перевернувся, сів, обхопив руками голову.

Світло зі службового люка на задній стіні ігрового павільйону падало на уламки розмоклої фанери й залитий дощем корпус ігрового автомата. На боці автомата був вицвілий напис рожевими й жовтими ієрогліфами.

Він глянув угору й побачив чорне від сажі пластикове вікно, що світилося блідим флюоресцентним світлом.

Боліла спина, особливо хребет.

Він підвівся, прибрав мокре волосся з очей. З ним щось трапилося…

Перевірив кишені в пошуках грошей, не знайшов нічого й затремтів. Де куртка? Спробував пошукати її, заглянув за автомат, не знайшов і здався.

Вийшовши на Нінсей, він спробував оцінити натовп. П’ятниця. Це мала бути п’ятниця. Лінда, мабуть, в ігровому павільйоні. У неї могли би знайтися гроші. Чи хоча б сигарети… Він закашлявся, змахнув дощові краплі з переду сорочки й поволі рушив крізь натовп до входу в павільйон.

Голограми звивалися та здригалися під гуркіт ігор, мов привиди, що перетікали один в один у надто тісному імлистому просторі, просякнутому запахами поту і обридлої напруги. Матрос у білій тенісці скинув атомну бомбу на Бонн у «Танковій війні», і лазуровий спалах освітив залу.

Вона грала в «Замок чарівника», програла, очі її були підведені чорним олівцем.

Подивилася на Кейса, коли він обійняв її, й усміхнулася.

– Здоров. Як ти? Здається, ти змок.

Він поцілував її.

– Я через тебе останнє життя спустила, – сказала вона. – От поглянь, козел. Сьомий рівень у підземеллях, і мене зжерли упирі. – Вона дала йому сигарету. – Ти якийсь напружений. Де був?

– Не знаю.

– Ти обдовбаний, Кейсе? Пив знову? Декс у Зоуна брав?

– Може… Ти мене давно востаннє бачила?

– Не придурюйся. – Вона глянула на нього. – Ти ж придурюєшся, правда?

– Ні. Просто відшибло. Я… Я отямився в провулку.

– Може, тебе хтось виставив, сонце? Бабло на місці?

Він похитав головою.

– От бачиш. Тобі є де спати, Кейсе?

– Мабуть, ні.

– Ходімо тоді. – Вона взяла його за руку. – Візьмемо тобі кави й попоїсти щось. Відведу тебе додому. Рада тебе бачити, чувак.

– Вона стиснула його долоню.

Він усміхнувся.

Щось тріснуло.

Усе ніби зламалося зсередини. Павільйон завмер, затремтів…

Вона зникла. Спогади всією вагою впали на нього, всі знання раптом заіскрили в голові, як буває, коли мікрософт входить у гніздо за вухом. Зникла. Він відчув запах паленого м’яса.

Матрос у білій тенісці теж зник. У павільйоні було порожньо й тихо. Кейс роззирнувся навколо. Вишкірив зуби, згорбився, несвідомо стиснув руки в кулаки. Порожньо. Зім’ята жовта обгортка від цукерки, що застигла на краю автомата, впала на підлогу серед розплющених недопалків і пластикових стаканчиків.

– У мене була сигарета, – просичав Кейс, дивлячись на білі від напруги кісточки. – У мене була сигарета,