Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До особливих умов громадянської війні слід додати ще й історичну спадщину степу. На Донбасі політичні альтернативи виникли не лише під час громадянської війни, вони вже існували в традиціях та міфах козаків і вільного степу. Як свідчать події 1917 р., більшовики здобували все більшу підтримку серед робітників Донбасу. Але робітники виявляли прихильність не тільки до більшовицької партії. Вони хотіли протистояти всім зовнішнім силам і боротися за все, що, на їхню думку, захищало їхню свободу та честь. Отже, підозра більшовиків до післявоєнного Донбасу посилювалася історичною спадщиною Донбасу.
З погляду партії, цю причаєну підозру нейтралізувала глибока ворожість робітників до представників старого режиму. Ті робітники, які залишилися під час панування білих та озброєних банд, відчайдушно працювали, щоб вижити. Їхню ворожість ще більше посилив гіркий досвід громадянської війни. Громадянська війна була не просто звичайною громадянською війною. Для підтримки білих та українських націоналістів у неї втручалися практично всі найбільші капіталістичні країни, зокрема й ті, які інвестували в Донбас великі капітали. Тому в уяві робітників прихильники старого режиму були представниками іноземних інтересів. Такий погляд зміцнювали й послуги, що їх антирадянські сили надавали іноземним концернам, які переважали в економіці Донбасу. Коли повернулись більшовики, в Луганську залишилося мало інтеліґенції; більшість утекла з білими. Тому до тих небагатьох інтеліґентів, які залишилися (і цілком могли бути на боці більшовиків), більшовики ставилися «украй жорстоко»[573]. Таким чином, навіть у післявоєнні мирні часи «спецеедство» й далі існувало серед шахтарів Донбасу.
Розділ 4
НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
Нова економічна політика була загалом успішною у своїй безпосередній меті — відродити господарство країни, зруйноване війною, революцією та громадянською війною. Однак економічна вигода для Донбасу зокрема була аж ніяк не такою очевидною. І, безперечно, не досягнули в Донбасі й політичної мети — відновлення громадянського миру після класової війни. Мир був неміцний, а Донбас — так само некерований. Як і раніше, Донбас приваблював велику кількість людей, що не ладнали з законом. У донбаських шахтах знаходили притулок і роботу не тільки особи, позбавлені громадянських прав, а й колишні «капіталістичні» вороги (переважно інженерно-технічні кадри), що поверталися для відбудови промисловості, цього разу як номінальні підлеглі нового, комуністичного начальства. Друзі й вороги нової влади були змушені працювати пліч-о-пліч за нового політико-економічного устрою. Дуже мало людей вірили, що нова економічна політика (неп) буде фінальним акордом революції.
Неміцний мир
Як був у нас Микола-дурачок,
То хліб був п’ятачок,
А як прийшли розумні комуністи,
То нічого стало людям їсти.
Хліба ні за які гроші не дістанеш[574].
Результати громадянської війни визначив загалом початок 1920 р. Однак багато українських селян аж ніяк не могли порівняти новий режим зі старим, що й засвідчує ця народна пісня. Озброєні загони Махна та інші «бандити» ще кілька років порушували тяжко завойований мир[575]. Характерно для Дикого степу те, що багато цих бандитських груп діяли в Донбасі: Махно, Сабонов, Белаш-Кириленко, Фома Кожа, Каменюк, Золотий Зуб, Погорєлов, Громов, Мілюшенко, Шкілко, Сироватський, Жугін, Донченко, Маслаков, Сичов, Жорж Бабицький (це лише деякі з імен). Навіть у грудні 1924 р. повідомляли, що в Донбаському краї «не було навіть натяків на утвердження робітничо-селянської радянської влади»[576]. Ці «бандити» начебто мали «цілковиту підтримку селянського населення»[577]. А тим часом червоний терор тривав. Чека Донецької губернії розстріляла в червні 1920 р. 31 чоловіка, 15 у другій половині липня, 30 у другій половині серпня і 22 у першій половині вересня[578].
Обставини 1920 р. поставили перед радянською владою й величезне економічне завдання: треба було відновити виробництво. Видобуток вугілля впав більше, ніж на 80 відсотків, з 1751 млн. Пудів 1916 р. До 338 млн. Пудів 1919 р.; жодна з шістдесяти п’яти доменних печей, які 1913 р. працювали на повну потужність, не діяла на початку 1920 р.[579]. Навіть наприкінці 1920 р. виробництво чавуну досягло лише 0,5 відсотка довоєнного рівня[580]. Загалом 1921 р. була закрита майже половина всіх донбаських заводів[581]. А взагалі донбаське населення майже не було чим годувати і у що вдягати. Восени 1919 р. 80 відсотків усіх коней, яких використовували на роботах у донбаських шахтах, або передохли від нестачі фуражу, або стали здобиччю білих[582]. Між Донбасом і Москвою не було ніякого зв’язку — ані телеграфного, ані поштового, ані персонального; офіційна кореспонденція з Москви йшла до Донбасу кілька місяців[583].
Щоб збільшити видобуток вугілля в Донбасі, радянська влада вживала жорстких заходів: організувала «політичні відділи» для зміцнення дисципліни і політичного контролю; використовувала вояків Червоної армії як робочу силу; мілітаризувала донбаську вугільну промисловість (що передбачало прикріплення робітників до шахт)[584]. «Багатьох [терецьких] козаків», які в громадянську війну боролися проти більшовиків, вислано на примусові роботи в донбаські копальні[585]. У 1920 р. профспілки шахтарів відібрали в меншовиків, і, як згодом писав М. П. Томський, голова профспілок, створили заново згори[586]. Ю. (Г.) Л. П’ятаков, який був головним керівником донбаської вугільної промисловості в 1920–1921 рр. і в кабінеті якого проводили засідання бюро профспілки[587], був таким деспотичним, що його назвали «завойовником серед папуасів»[588]. За його правління профспілки об’єднали з політичними відділами для зміцнення дисципліни на шахтах[589].
Емма Ґолдмен, американська анархістка, яка відвідала Харків 1920 р., описує жахливі умови, що панували скрізь. Вона пише, що інженер, який працював на Донбасі, розповів їй:
«Насправді донецькі шахти були в найжалюгіднішому стані... З робітниками поводилися, як із худобою. Вони отримували гидку їжу, ходили майже босі, були змушені працювати, стоячи по кісточки у воді. Через такі умови видобуток вугілля був мізерний. «Мені, як одному з членів комітету, доручили розслідувати ситуацію і доповісти результат, — сказав інженер. — Наш звіт був аж ніяк не схвальним. Ми знали, що небезпечно подавати факти такими, якими ми їх виявили: ми могли б опинитися в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
