Нонна Задніпряна - Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна

Потім від матері Кіра узнала, що Едік купив купив кілька готелів, досяг великого успіху і зараз дуже багатий та знаменитий у своїх колах... 

– Вона любила коней, а мене, якщо пам’ятаєш, вони завжди жахали. Я хотів багато дітей, а вона – ні. Ми у всьому були різні. Сказати правду, їй зі мною було неймовірно нудно.– Він безтурботно засміявся. – Проте тепер ми друзі.

"Зовсім без комплексів, як і колись, але в іншому Едік, здається, став іншою людиною, і не тільки зовні",– подумала Кіра. Втім, все одно слухала вона його дуже розсіяно, здебільшого з ввічливості. Кіра не могла уявити собі звичайної дружби з Аліком. Тепер вони були чужі люди, які мали спільні спогади, багато в чому болючі. Єдине, що вона могла йому запропонувати тепер, – це ввічлива відстороненість, а більшого він і не заслуговував. Едік з колишньою дружиною мав зовсім інші стосунки, і Кірі було важко це зрозуміти. Але оскільки чоловік колишньої Едікової дружини був дійсно “крутим перцем”, підтримувати знайомство з Едіком могло бути корисним. Правда Кіра сама ще не зрозуміла, чим саме…

– І тобі не хотілося знову одружитися?– раптом поцікавилася вона.

Кіра вже приготувалася вислухати щось про те, що десять років пошуків не мали успіху, але він знову її здивував.

– Хотілося, але я швидко зрозумів, що це мені не потрібно. Я зустрічав безліч чудових жінок, які б стали прекрасними дружинами. От щодо себе я не настільки впевнений. Я дуже нудна людина. Весь час сиджу та читаю бухгалтерські звіти. Я не хочу, щоб поряд зі мною хороша людина померла від туги. Якщо вірити моїй колишній дружині Елізабет, жити зі мною не цікавіше, ніж дивитися, як сохне фарба. Я вирішив нікому більше не псувати життя.

Кіра подумала, що це почуття, вочевидь, знайоме багатьом розлученим людям. Він міркував цілком тверезо, і вона перейнялася до нього симпатією. У ньому відчувалася ґрунтовність, яка так імпонувала їй. 

Вона не сприймала Едіка як потенційного залицяльника, але вирішила, що з нього вийде чудовий друг, а враховуючи дружбу його та її батька, Кіра не сумнівалася, що вони іноді бачитимуться.

– У моєму віці одружуватися вже не обов'язково,– продовжував Едік,–  мені вже сорок шість, і на молоду жінку мені мабуть не вистачить сил. Та й відчував би я себе поряд з нею по-дурному.  Я живу за інерцією: спілкуюсь із дочками, коли хочеться – бачусь із друзями. Мені не треба розпочинати все з нуля. Мене моє життя цілком влаштовує.

Едік справляв враження самодостатньої людини, не намагався ні на кого справити враження, і це дуже сподобалося Кірі. 

Він поцікавився її бізнесом, вона розповіла, потім у розмову втрутилася мати, яка принесла їм на терасу пиріг та каву і розповів кілька смішних історій з дитинства Кіри та Вадима. Едік сказав, що це дуже цікаво. І розповів пару історій зі свого дитинства.

Коли мати пішла, Кіра напружилася – вони з Едіком ще жодним словом не згадали їхнє минуле, їхні почуття, їхню розлуку. Вона нічого не розповіла йому про Аліка, про Карину. Але він знову ніби вловив її думки:

– Я розумію, Кіро, що все в нашому житті могло скластися інакше. Але все склалося, так як склалося. Тоді, в коридорі інституту, я все міг змінити, але не змінив. Не можу порахувати, скільки разів я подумки вертався у ту мить, але все – наші життя з тієї миті пішли різними стежинами. А тепер ми знов зустрілися… Можна я запишу твій номер?

– Пиши…

Кіра продиктувала свій мобільний.

– Дякую. А ти взагалі тут надовго?

– Мабуть до осіні. Тільки от злітаю за місяць на весілля до дочки і повернуся.

– Весілля – це чудово. Я заскочу до вас, як буду в цих краях. Добре?

– Нема питань.

– Ще раз дякую! – він поцілував її в щоку,– Дуже радий був тебе побачити. Піду заберу батька – вже час додому. Бувай!

– Бувай!

Едік з батьком поїхали. Та за пару хвилин до їх будинку під'їхав фургон з квіткової крамниці – Кірі доставили букет від Олександра Фраймана. Понад два десятки червоних троянд і записка: «Дякую, що приділила мені час. Чудовий був обід. До скорої зустрічі. О.Ф.».

Мати подивилася на квіти, прочитала записку і похитала головою.

– Кретин... А троянди чудові.