Жаббур Дуейгі - Надруковано в Бейруті

портрета засновника друкарні з підкрученими вусами, що дивився прямо на нього, як і завжди вдень. Фарід сидів навпроти портрета з першого дня, як прийшов сюди. Він відкрив телефонний довідник і поринув у роботу з того місця, на якому зупинився, — на прізвищах родин в алфавітному порядку. Помилок було небагато, але він наполегливо вчитувався в кожне слово, а навколо гучнішими ставали знавісніле дзижчання комарів та шум вентиляторів, тоді як вуличний гамір поступово затихав. Він проглядав безкінечні стовпчики імен, а коли підняв голову, не помітив нічого незвичайного, що б порушило звичну атмосферу цього місця. Він вишукував помилки, доки його очі втомились і він задрімав із червоною ручкою в руці, опустивши підборіддя на груди. Він умів спати сидячи: це траплялося з ним, коли його зборювала дрімота після ситного обіду. Він не знав, скільки проспав, коли його різко збудив звук, схожий на удар музичних тарілок у величезному соборі. Не було зрозуміло, чи цей звук пролунав у друкарні, чи десь глибоко в ньому самому, і йому на мить здалося, що станеться те, чого він чекав.

Він сів зручніше, прислухався, але нічого не почув, крім музики нічного кварталу, тож повернувся до довідника, маючи намір залишитися тут до світанку. Він блукав серед ліванських прізвищ, аж доки не заснув знову, підперши щоку рукою і поринувши в сон; тоді його лікоть зісковзнув під вагою голови, і він ударився обличчям об стіл. Фарід скрикнув від болю, який не дав йому більше заснути, аж поки о першій ночі не закінчилися всі прізвища, що починалися на літеру ра. Він не взявся за нову літеру, вирішивши, що тут уже діла не буде, і подумував зібрати папери й піти додому. Він був утомлений, біль минув, і до нього знову прийшов сон, але цього разу він задрімав більш елегантно. Він підпирав підборіддя кулаком лівої руки, тримаючи обличчя прямо і затиснувши ручку між великим та вказівним пальцями правої руки, що лежала на сторінках телефонного довідника перед ним.

Так його застала Персефона. Вона відчинила двері кухні, сполученої з друкарнею, коли вийшла на балкон і вперше за багато місяців відчула прохолоду повітря. Вона спустилася на кілька сходинок у свою безсонну ніч, і перед нею з’явився власник рукопису в замисленій позі, наче той, хто занотовує уявні образи, що приходять один за одним. Здавалося, він, вигнувши брови, прислухається до голосу, що промовляє до нього, і ретельно все записує. Вона не припускала, що він спить, коли побачила його, бо він сидів випростано, як завжди. Вона підійшла навшпиньках до кола світла, яке оточувало його ореолом, і чекала, що він помітить її присутність у будь-яку мить. Він не ворухнувся, тоді вона підійшла ще ближче й побачила: його очі заплющені, він спить. Персефона довго дивилася на його вуста й широкі плечі, аж розбудила його врешті оцим довгим поглядом. Він побачив її і глибоко видихнув, а вона піднесла палець до губ, просячи його мовчати, наче якщо він вимовить хоча б слово, то розбудить нічного сторожа або зіпсує цю зустріч.

Він прокинувся, поправив краватку і повільно встав, взявшись за ґудзик піджака і повагавшись, чи потрібно його застебнути перед тим, як обійти навколо столу. Він не зводив з неї очей, незмигно тримаючи на ній той особливий погляд, з яким народився, ніби якщо він відведе його хоч на секунду, то цей зв’язок між ними обірветься, вони прокинуться і чарівність миті зникне. Він простягнув руку, вимкнув лампу не дивлячись, і зала поринула в пітьму. Він обійняв її, і вона припала до нього й заплющила очі. Вона пахла сном. Вони довго обіймались у темряві, не чуючи нічого, крім власного дихання. Він не цілував її, а вона не цілувала його. Вони просто стояли, наче уві сні, доки звук сигналізації авто надворі не розвіяв це. Тоді Фарід нахилився, щоб підняти її. Персефона спробувала опиратись, але він був рішучий і наполегливий, і вона скорилася його силі та обвила руками його шию. Він поніс її до друкарської машини «Гайдельберґ XL 162».

Він прагнув досягти цієї мети, нехай це і трапилося посеред ночі. Це був його сон наяву відтоді, як він зустрів її в кабінеті її чоловіка у той день, коли прийшов до друкарні вперше, і він не міг не прокручувати його в думках. Він перебирав у голові різні місця, де б вони могли бути разом: готель Айюба, його спальню вдома у Форн аш-Шеббаку, коли матері не буде, навіть дім їхньої родини в селі високо в горах, попри малоймовірність цієї події. Він також припустив, що вони могли б зустрітися тут, між машинами, і звернув увагу на диван, на якому відпочивали оператори після довгого стояння біля верстата.

За стінками величезної машини було приховане затишне місце, куди він і ніс її, намагаючись угамувати своє тремтіння від збудження, бо здійснювалася його мрія — зустріч їхніх тіл. Персефона міцно пригорталася до нього. Він хотів би, щоб прохід між друкарськими машинами не був таким вузьким, і тоді він би закружляв із нею на руках у танці перед тим, як обережно опустити її на диван. Наче сп’яніла, вона лягла на диван і притягла Фаріда до себе. Його сильні руки підняли її лице до його обличчя, і він почав вкривати її шию поцілунками. Вони неначе були у стані напівпритомності, десь поміж сном і реальністю, і обіймалися палко й ніжно водночас. Тільки шепіт і поцілунки. Між зітханнями Фарід зняв з неї нічну сорочку і посадив до себе на коліна. Вони й самі не могли визначити, скільки часу провели, обіймаючись, розпалені близькістю оголених тіл.

Припинила все Персефона. Несподівано вона поклала долоні на груди Фаріда, відштовхуючи його від себе, висковзнула з його обіймів і випросталася, наче щойно збагнула, де вона і що робить. Вона роззирнулася навколо, щоб переконатися, що в друкарні нікого немає, і вдягла сорочку. Фарід так і сидів на дивані виснажений і вражений тим, що сталося з ними, а вона навшпиньках пробігла до його столу, щоб узути свої капці, і знову промайнула повз нього, тікаючи. Вона приклала руку до рота і говорила французькою, наче марила, щось про це місце і його запах.

Він, як завжди, не зрозумів її. Намагався перепитати, але вона втекла, піднявшись кам’яними сходами.

Фарід зібрався з силами і підвівся, щоб повернутися до столу, де зупинився на кілька хвилин, згадуючи, як він сидів тут, коли вона раптом з’явилася перед його очима.