Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

– Пробачте, лорде Флейме, – миттю випалила я. – Мені справді не варто було так захоплюватись виплітанням цього закляття. Просто Джон запитав мене, за які саме заслуги я стала вашою аспіранткою, зайняла місце, про яке багато хто так сильно мріє, і я вирішила йому продемонструвати! Та трошки не розрахувала сил. Більше це не повториться!

…Можна подумати, я здатна щось гарантувати.

Та Есмонд, здається, зрадів моїм словам. Принаймні, він всміхнувся і ласкавим – аж надто! – голосом повідомив Мідгрейну:

– Отже, ми з Мелісою продовжимо працювати вдвох. Ви ж бачите, наскільки дівчина талановита. Я не маю жодного права приховувати цей дар від світу і маю навчити її користуватись власною силою. Достатньо вже того, що ваш викладацький склад не продемонстрував достойного рівня розуміння за ті роки, що леді Беллер навчалась в академії Торенвес, і не зробив взагалі нічого, аби допомогти їй навчитись користуватись своєю силою. Це щастя, що вона звернулась до мене!

Завідувач кафедрою мовчав і вперто гіпнотизував підлогу. Здається, він був не надто задоволений тим, як все повернулось, і з задоволенням зробив би мене винною в усьому. Але ні, не виходило. Крім того, Есмонд явно знайшов би і подальші аргументи на користь того, що йому потрібно.

– Що ж стосується Джейсона, – чоловік виразно подивився на молодого демона, – то він повинен розуміти, що працювати зі мною означає тісно контактувати з леді Беллер. Вона ж схильна до раптових експериментів. Звісно, я буду радий її практиці, та не впевнений, що вельмишановний Джейсон згоден стати частиною нашої команди…

Було зрозуміло, до чого веде Есмонд. Він сподівався, що молодий демон сам радикально відмовиться від співпраці.

Та, на превеликий жаль, Джейсон натяку не зрозумів. Або зрозумів і вирішив вивернути це по-своєму.

– Я не боюсь експериментів! – запевнив всіх Джейсон. – Тож з задоволенням приєднаюсь до такої цікавої команди! Переконаний, що сумувати не доведеться!

Це точно, – прошипів Есмонд. – Але ви розумієте, що це може бути і небезпечним?

– Ну-у-у… – він похитав головою. – Небезпека мене не лякає! Крім того, в умовах стресу завжди найкраще розкривається внутрішній потенціал! А я дуже хочу відкрити себе на повну.

Він божевільний, чи як?

– От і чудово! – заявив Мідгрейн. – В такому випадку, у вас буде два аспіранти, Есмонде. І заперечення не приймаються! Ми й так ідемо заради вас на поступки та приймаємо Мелісу без вступних екзаменів. Ми могли б їх провести! Але… – він виразно подивився на мокрі штани Джона. – Думаю, обійдемось без цього. До речі, Вільямсе, що ви тут робите?

Джон знітився. Для нього це було взагалі дивовижно, я ніколи в житті не бачила, щоб цей паскудник демонстрував якісь емоції типу ніяковості! Але, здається, сьогоднішні потрясіння на нього цікаво впливають. Не дивно! Я б теж поводилась інакше, якби мене спробували перетворити на шматок криги. Та хай подякує, що я його хоча б не вбила!

А могла.

Сама собі не пробачила би такий вчинок, але все одно могла.

– Я… – Джон затнувся. – Я, власне, прийшов отримати рекомендації від академії… Необхідні для подальшої роботи…

– Не знаю, які рекомендації може просити студент, від якого всі вівці в золоті були! – вигукнув Мідгрейн. – Але заходьте. Як мінімум, у вас буде можливість просушити штани.

Джона не треба було просити двічі. Він кулею проскочив повз нас з Есмондом і хотів зачинити за собою двері. Не зміг – бо якраз зіткнувся з Джейсоном, що планував вийти назовні. Молодий демон всміхнувся так, що Джон побілів ще більше, відкриваючи цілий спектр відтінків шкіри, що, як мені здавалось раніше, людині взагалі недоступні, принаймні, живій.

Здається, у Вільямса різко поменшало бажання коїти свої звичні лихі справи.

– Джейсоне, – промовив Есмонд, коли ми лишились в коридорі наодинці, – чи варто мені прямо говорити вам, що ви для мене небажаний тягар, чи ви зрозумієте це самотужки?

– Здається, ви щойно сказали це прямо, – знизав плечима Джейсон.

– І які ви зробили з цього висновки? – похмуро поцікавився він.

– Що мені треба постаратись, аби завоювати вашу довіру! – вигукнув демон. – До речі, лорде Флейме, я не чув вашого прізвища в Безодні, але ваше обличчя видається мені знайомим. Де ми з вами могли перетинатися, ви не підкажете?..

Судячи з погляду, яким щойно Джейсона обдарував Есмонд, ці слова – найгірше, що міг сказати хлопець, намагаючись завоювати довіру свого нового наукового керівника. Ані краплі радості я у нього на обличчі не побачила, а ось невдоволення – аж через край!

– У мене гарна пам’ять на обличчя, а вас я бачу вперше, – відповів Есмонд ще похмуріше, аніж говорив все інше досі. – Тож, здається, ми з вами таки не перетинались. Вам здається, якщо ви думаєте, що бачили мене раніше. Що стосується всього іншого, то…

– То?

– Я не проживаю зараз в Безодні і ненавиджу це місце. Моя батьківщина не викликає у мене жодних приємних асоціацій.

– Шкода, шкода, – похитав головою Джейсон. – Але, можливо, у нас з вами є шанс налагодити гарні стосунки!

Ще й всміхнувся так яскраво, що не лише у Есмонда, а й у мене зуби звело від надмірної солодкості. Який, одначе, позитивний демон! Аж не віриться.