Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Не була готова.

– Ах ти ж… – прошепотіла я. – І як тільки смієш таке говорити!

– Ну, а що? Хіба є якісь інші, адекватні причини, з яких ти б могла стати ученицею одного з наймогутніших магів академії Торенвес, стати його аспіранткою? Він коливався навіть відносно твоєї сестри, а Аліса, на відміну від тебе, ніколи не була слабачкою!

Гнів клекотів у грудях. Я вдивлялась в обличчя Джона та відчувала, як відраза вперемішку з ненавистю застилають мені погляд. Здавалось, зараз я не могла розрізнити ані його рудого волосся, ані паскудних карих очей, ані блідого обличчя з дрібним ластовинням. Замість цього бачила лише силует.

– Я стала аспіранткою лорда Флейма, – промовила я, – тому що в мені прокинувся магічний дар. От і все. А ти несеш усякі дурниці. Мерзенні дурниці!

– Дар? В тобі? То, може, покажеш мені?

– Може, й покажу!

Я майже зірвалась на крик. Та найстрашнішим було інше. Те, що моя магія і справді вирішила себе проявити. А я, не задумуючись про наслідки, легко зірвала свої тонкі рукавички з рук.

Так, не піднялась сніжна буря, як це було тоді, коли я боролась з батьком і намагалась переконати його, що маю більше прав на самостійність. Зате ноги Джона скувало кригою, і вона підіймалась все вище і вище.

– Що… – колишній однокурсник опустив погляд вниз і побачив нарешті, що відбувається з його ногами. – Що це? Що ти взагалі робиш?! Припини це негайно!

О, я була б рада могти припинити це негайно, та от біда – не знала як! Есмонд розповідав мені, як треба керувати власними емоціями, та зараз всі ці знання вивітрились кудись з голови. Була лише сила, що обплутувала Джона і підіймалась все вище і вище. Крига вже скувала його коліна і повільно повзла по стегнам.

– Як бачиш, – через силу витиснула з себе я відповідь, –  щодо свого нового дару я тобі не збрехала. Тепер, можливо, у тебе є причини більше мені довіряти…

– П-припини це, – видихнув Джон. – Ти що, збожеволіла? Припини це негайно! Та вірю я тобі, вірю! Чуєш?! Припини!

Зізнаватись в тому, що я не знаю як, не хотілось. Я просто мовчала та дивилась, як діяла моя магія. Власне кажучи, в цю мить у мене були такі відчуття, ніби я й сама примерзла до землі і не могла зрушити з місця. А треба ж було хоча б Есмонда покликати!

Моя сила вже доповзла до талії Вільямса, коли двері, що вели в викладацьку, нарешті відчинились. Щоправда, на порозі опинився не Есмонд, а той самий Джейсон, на появу якого так розлютився демон. Він завмер в дверному отворі, коротко гмикнув, а тоді швиденько відскочив назад, зачиняючи за собою двері. Я навіть не встигла до нього звернутись чи гукнути демона.

– Я з-з-з-зараз з-з-за…

Слова Джона звучали все тихіше і все менш розбірливо. Він ніби подавився останньою фразою, і погляд, направлений на мене, став взагалі якимось порожнім і скрижанілим. Чари були вже зовсім близько до серця, і я подумала, що це, напевне, кінець – аж раптом двері відчинились знов, і на порозі викладацької опинився вже не Джейсон, а Есмонд. Він зиркнув на мою випадкову жертву, тоді на мене, пробурмотів щось собі під ніс і видихнув:

– Тільки цього не вистачало! Мелісо, відійди від нього подалі.

– Я… Не можу, – зізналась я.

Флейм роздратовано хитнув головою. Він опустив одну руку на плече мені, другу – Джонові, і я відчула, як в моє тіло вливається тепла, ба навіть, гаряча магія.

От тільки легше від неї не ставало, навпаки, хотілось позбутись зайвих, чужих для мене чар. Що це взагалі таке?

Я здригнулась, намагаючись скинути з себе чужу силу, тоді спробувала щось сказати – та не змогла. Єдине, на що мене вистачило – це на спробу повернути свій дар, хапнути його з повітря.

…То от що намагався змусити робити мене Есмонд!

Зрадівши тому, що вихід знайдено, я вчепилась за цю магію, мов за свій останній шанс. Сила повільно, але перетікала назад у моє тіло. Джон танув. Минуло лише кілька хвилин, а від криги на ньому не лишилось і сліду. Хоча, штани його були наскрізь мокрі від талої води.

З глибини викладацької на нас дивились всі, хто тільки там перебував, абсолютно зляканими, нажаханими поглядами. Нарешті лорд Мідгрейн подав голос:

– Думаю, ми погодимо для вас двох аспірантів, Есмонде. Але що, во ім’я всіх стихій, це тільки-но взагалі було?!

Я мимоволі зіщулилась. Есмонд же попереджав мене про використання дару в публічних місцях! Говорив, що краще мені не демонструвати всім свою силу, бо це може погано скінчитися! А я тільки прийшла в академію і вже встигла застосувати якусь надзвичайно небезпечну магію, яку насправді не варто було демонструвати нікому, не кажучи вже про Джона.

– Мелісо! – обурено вигукнув демон. – Я ж попереджав тебе про застосування цього експериментального закляття! Звісно, я радий, що ти навчилась так легко конвертувати енергію стихій і використовувати її собі на користь, проте не варто було практикуватись одразу на людині. Можливо, цей юнак і вдалий екземпляр для такого тесту, але ж не найпершого!

Він ані словом не згадав мій сніжний дар! Більше того, постарався зробити все, аби знайти виправдання застосованим мною чарам.