Майн Рід - Морське вовченя, Майн Рід

на значно триваліший час, ніж їжі, тобто поки я буду живий. Тепер же, коли моє становище змінилося, я міркував по-іншому. Я можу прожити тут, за бочкою, кілька місяців, і мені буде потрібна кожна краплина води. Якщо вона скінчиться раніше, ніж корабель прийде в порт, я знов страждатиму від спраги і кінець кінцем не уникну смерті. Зрозуміло, чого я так перелякався, коли помітив, що вода витікає!

Не гаючись ані миті, я засунув у дірку палець. Потім, знову заткнувши її ганчіркою, заходився робити справжній дерев'яний чіп.

Я легко відколов од дошки з ящика потрібної товщини скалку, і м'яка сосна швидко перетворилась під гострим лезом мого ножа на круглий чіп, що якраз підійшов до розмірів дірки.

Славний моряк! Як я благословляв тебе за подарунок!

Я дорікав собі за свою необачність і шкодував, що прокрутив дірку так низько. Проте у свій час це було запобіжним заходом, бо тоді я думав лише про те, щоб якнайшвидше вгамувати спрагу.

Просто пощастило, що я помітив цей струмінь. Якби вода витікала стільки, скільки могла, тобто, поки її рівень не досяг би отвору, тоді б її ледве вистачило на тиждень.

Я хотів визначити, скільки води лишилося в бочці, але не міг придумати, як це зробити. Я постукував по клепках колодочкою ножа, сподіваючись здогадатися по звуку, де кінчається порожнеча, та це мені нічого не дало. Потріскування шпангоутів і удари хвиль у борти надто заважали, щоб можна було покластися на свої спостереження. Звук був лункий, а це означало, що води в бочці значно поменшало. Висновок був не з приємних, і я перестав стукати по бочці. Серце гризла тривога. На щастя, дірочка в клепці була дуже маленькою, і вода витікала тоненькою цівкою. Наскільки я міг визначити, вона була не товща за мій палець, і через таку дірочку тільки за довгий час могло витекти багато води. Я марно силкувався пригадати, коли саме пив востаннє. Мені здавалось, що недавно, але знахідка галет так схвилювала мене, що могла минути година або навіть більше. Нарешті я зовсім заплутався в цих підрахунках.

Я довго думав, як визначити кількість води в бочці, бо це питання цікавило мене зараз найбільше.

Я чував, що пивовари, бондарі й власники винних погребів уміють досить точно підрахувати кількість рідини в бочках без будь-яких вимірювань, але я дуже шкодував, що не навчився робити цього.

У мене виник план, як визначити рівень води, та не було потрібного інструмента. Я непогано розбирався в гідравліці і знай, що рідина однакової питомої ваги в сполучених сосудах стоїть на одному й тому ж рівні. Отже, якби в мене був кусок шланга, я ввів би його в отвір у бочці і таким чином дізнався, скільки в ній води.

Та звідки взяти шланг чи трубку? Нічого такого роздобути я не міг, і мені довелося відмовитись від цієї ідеї.

Але тут в моїй голові виник кращий план, і я заходився здійснювати його. Я аж здивувався, що відразу не додумався до нього — такий він був простий. Треба всього-на-всього прокрутити ще одну дірку в клепках, трохи вище, потім другу, третю… поки вода не перестане текти. От і все.

Якщо перша дірка виявиться нижче рівня води, я заткну її, з іншими робитиму так само.

Правда, для цього треба було як слід попрацювати, але це тільки краще. Під час роботи я почуватиму себе спокійніше, бо менше думатиму про неприємні речі, пов'язані з моїм становищем.

Я вже збирався почати роботу, але в цю хвилину мені спало на думку, що, мабуть, не зайвим буде спочатку прокрутити дірку в другій бочці, що лежала в кінці моєї комірчини. Якщо в ній теж вода, то я можу заспокоїтись, бо двох таких великих бочок мені вистачить на довгу подорож.

Не барячись, я підсунувся до цієї бочки і почав прокручувати дірку в її дні. Я не хвилювався так, як раніше, тому що тепер спрага не мучила мене. І все ж я дуже засмутився, коли з дірки потекла не вода, а бренді.

Я знову повернувся до першої бочки, бо тепер мені ще дужче хотілося знати, скільки в ній води. Адже від неї залежало моє життя.

Намацавши клепку посередині бочки, я почав діяти так само, як і в перший раз. Через годину або більше лишився тільки тонкий шар деревини. Я хвилювався, але не так, як першого разу, бо тоді мало вирішитися питання — житиму я чи помру. Тепер же безпосередньої загрози не було. І все ж серце у мене завмирало, і я не стримався від радісного вигуку, коли по лезу ножа побігла вода. Я заткнув цю дірку і заходився прокручувати іншу клепку, трохи вище.

Через якийсь час ця клепка теж поступилась перед вістрям мого ножа, і я був винагороджений за свої зусилля тим, що мої пальці знов стали мокрими.

Ще вище — те ж саме.

Ще вище — і вода з бочки більше не потекла. Не має значення: остання дірочка була високо вгорі. А з передостанньої дірочки вода текла, отже, її рівень десь між цими двома отворами. Таким чином, бочка наповнена приблизно на три чверті. Слава богу, води вистачить на кілька місяців.

Цілком задоволений таким висновком, я сів додолу і з'їв галету з такою великою насолодою, наче розкішно пообідав за столом у лорда-мера.

Розділ XXVIII
СКОРОЧУЮ РАЦІОН

Тепер я був усім задоволений, і ніщо не викликало у мене неспокою. Перспектива просидіти в цій темній норі була б, можливо, за інших обставин неприємною, але після того, як я пережив страх, що мене чекає така жахлива смерть, на це можна було не зважати. Я вирішив терпляче й покірливо перечекати це тривале ув'язнення.

Шість місяців мені доведеться провести в своїй похмурій в'язниці — ніяк не менше. Навряд чи мене звільнять раніше ніж через півроку.