Педро Антоніо де Аларкон - Трикутний капелюх

і порадив їй в кожному русі, в кожному слові бути менш зрадливою, не оголювати руки, не носити ліфа з таким глибоким вирізом на грудях. Дядькові Лукасу єпископ порадив бути більш некорисливим, більш обачним і шанобливим у поводженні з особами вищого кола. На закінчення єпископ усіх поблагословив і сказав, що сьогодні ще не вечеряв і тому з великим задоволенням з’їв би зо два грона винограду.

Усі були згодні з єпископом… особливо в останній сентенції… і цього вечора лози на альтанці добре потрусили. У дві арроби[40] винограду оцінив мірошник втрату!

Майже три роки збиралося на млині добірне товариство, аж поки в Іспанію ввійшли війська Наполеона і почалася війна за незалежність.

Сеньйор єпископ, проповідник та духівник померли в 1808 році, адвокат та інші члени товариства — у 1809, 10, 11 і 12 роках; вони не витримали навали французів, поляків та інших загарбників, які заполонили країну і палили люльки навіть у церквах під час служби!

Корехідор більше ніколи не з’являвся на млині, французький маршал усунув його з посади, і він помер у мадрідській в’язниці за те, що ніяк не міг змиритися з володарюванням іноземців, — це робить йому честь.

Донья Мерседес більше не брала шлюбу. Вона дала прекрасне виховання своїм дітям, а на схилі віку пішла в монастир, де й скінчила свої дні, заживши слави святої.

Гардунья перекинувся до французів.

Сеньйор Хуан Лопес пішов у партизани, очолив загін і, знищивши безліч французів, загинув разом зі своїм альгвасилом у битві під Басою.

І, нарешті, дядько Лукас і сенья Фраскіта, які так і не діждалися дітей, незважаючи на поїздку в Солан де Кабрас та на молитви й обітниці, дожили до похилого віку в злагоді та любові. Вони були свідками повалення абсолютизму у 1812 та 1820 роках, його реставрації у 1814 та 1823 роках, аж поки зі смертю абсолютного монарха була встановлена конституційна система, тоді вони перейшли у кращий світ (сталося це на початку семирічної громадянської війни). Але капелюхи з круглими крисами, які на той час уже носили всі, так і не змогли витіснити з їхньої пам’яті старі часи, основною прикметою яких був трикутний капелюх…

ОПОВІДАННЯ


Офранцужений
І

У маленькому містечку Падрон у галісійському краї в році десь тисяча вісімсот восьмому жив чоловік на ім’я Гарсія де Паредес[41] — можливо, та навіть і без «можливо», нащадок того славнозвісного воїна, який убивав бика одним ударом. Жив він відлюдкувато, самотньо і, будучи аптекарем, продавав жаб, змій та дистильовану воду.

Стояла холодна, похмура осіння ніч. Густі хмари щільно обложили небо, ніде ні вогника, пітьма поглинула вулиці й майдани містечка.

Десь близько десятої години ночі — цієї страшної ночі, ще похмурішої через те нещастя, яке звалилося на країну, — на площу Конституції, як тепер вона зветься, зібрався, наче привиди, гурт людей, мовчазних, ще чорніших за пітьму, що оповила небо та землю, і рушив до аптеки Гарсії де Паредеса, вже замкненої після вечірньої молитви, тобто з пів на дев’яту.

— Що робитимемо? — запитав один чистісінькою галісійською мовою.

— Ніхто нас не бачив… — зауважив другий.

— Виламати двері! — запропонувала якась жінка.

— І знищити всіх! — прошелестіло серед гурту.

— Беру на себе аптекаря! — вигукнув хлопець.

— За нього візьмемось гуртом.

— За зраду!

— За те, що перекинувся до французів!

— Кажуть, сьогодні у нього вечеряють більш ніж двадцятеро французів.

— Ще б пак! Знають-бо, що їм тут безпечно, то й насипалися юрбою.

— О! Якби ж це в мене вдома! Трьох постояльців я вже вкинув у криницю!

— Моя жінка вчора прибила одного!..

— І я… — писклявим голосом озвався чернець, — запалив у своїй колишній келії вугілля й залишив… два капітани задихнулися!

— А отой мерзенний аптекар їх прихищає!

— Який жвавий був він учора на прогулянці з цими підлими відступниками!

— Хто міг чекати чогось такого від Гарсії де Паредеса! Всього місяць тому був він найполум’яніший патріот, найстійкіший рояліст у містечку!

— Авжеж! Продавав у аптеці портрети принца Фернандо!

— А тепер продає портрети Наполеона!

— Раніш закликав нас чинити опір загарбникам…

— А як прийшли вони в Падрон, перекинувся до них…

— А сьогодні частує вечерею всіх їхніх командирів!

— Чуєте, як святкують! Мало що не кричать «хай живе імператор!»

— Потерпіть… — проворкотів чернець. — Ще дуже рано.

— Хай уп’ються… — докинула стара жінка. — Тоді зайдемо… і жоден не залишиться живий!

— Аптекаря четвертувати!

— Хоч на дрібні шматки покришити — твоя воля! Офранцужений нам ще ненависніший, ніж справжній француз. Француз топче чужий народ, а офранцужений продає і безчестить свою батьківщину.