Корнелія Функе - Володар драконів

І від того часу вони більше не з’являлися. Зібеїда підозрює, що вони повернулися за Поділ неба і більше вже не покидали свого притулку.

Лунг підвів голову.

— Вони сховалися, — сказав він. — У драконів всі історії про втечу, переслідування, сховок. Невже немає інших?

— Чому немає? — здивувався професор. — Саме там, куди ви летите, дракон вважається священною істотою, що приносить щастя. Але якщо він справді з’явиться перед ними… — Візенгрунд похитав головою. — Не знаю, що скажуть на це люди. Будь обережний.

Дракон кивнув.

— Морських чудовиськ нам так само варто остерігатися, — похмуро зауважила Сірчана шкурка.

— Ну, це було давно, — заспокоїв її професор. — І окрім як у цій історії, нічого подібного більш ніде не траплялося.

— А крім того, це було ніяке не морське чудовисько, — пробурмотів Мухоніжка і тут же злякано затиснув собі рот рукою. Бен здивовано повернувся до нього:

— Що ти сказав?

— Ні-ні, нічого, — пробелькотів Мухоніжка. — Я просто хотів сказати, що… м-м-м… морських чудовиськ напевно вже давно не існує. Я саме це мав на увазі.

— Ну, в цьому я не дуже впевнений, — сказав Барнабас Візенгрунд задумливо. — Але якщо вас цікавить ця історія, то вам справді варто летіти через Пакистан і зазирнути до Зібеїди. До того ж вона, можливо, зуміє вам допомогти перехитрити місяць-молодик. Хто знає.

— Це було б непогано! — Бен ізсадив Мухоніжку на долівку, скочив і вибіг із печери. Він зняв із каміння мапу Гільберта Довгохвостого, яку розклав там для просушування. Вона вже зовсім висохла і злегка потріскувала, коли Бен розгортав її перед професором.

— Ви не могли б показати мені, де тут це рибальське село, в якому мешкає спеціалістка з драконів? — попросив він. Барнабас Візенгрунд із подивом схилився над мапою.

— Молодий чоловіче, це неймовірно! — вигукнув він. — Це справжній шедевр картографії. Хто вам її дав?

— Один знайомий щур, — відповіла Сірчана шкурка. — Але особливої користі нам від цієї штуки поки що не було.

— Ах ось воно як, один знайомий щур! — пробурмотів професор і ще нижче схилився над чудовим витвором Гільберта Довгохвостого. — Я б теж був би не проти замовити у нього мапу. Дуже цікаві, наприклад, місця, що відмічені жовтим. Деякі з них мені відомі. Що означає цей жовтий колір? Ага! — він подивився на поле мапи. — Жовтий: біда, небезпека. Можу підтвердити, що саме так воно насправді і є. Бачите? Ось, — він тицьнув пальцем у мапу, — ми перебуваємо тут. Все жовте-жовтісіньке. Ваша мапа повинна була б вас застерегти від цієї печери.

— Справа в тому, що ми взагалі не мусили тут приземлятися, — сказав Бен. — Минулої ночі буря відтіснила нас на захід. Ось бачите? — він показав на золоту лінію, прокреслену Гільбертом Довгохвостим. — Ми повинні летіти за цим маршрутом. Але ж він не проходить через те село?

Барнабас Візенгрунд задумливо похитав головою:

— Ні, але ви зробите не такий вже великий гак. Вам треба буде відхилитися від маршруту всього лише на кілька сотень кілометрів на південь. На такому довгому шляху різниця буде непомітна. Щоправда, — професор спохмурнів, — у пошуках Подолу неба, як я вже сказав, Зібеїда вам допомогти не зможе — вона сама його шукала, але безрезультатно. Так, у цих пошуках… — Барнабас Візенгрунд похитав головою, — у цих пошуках вам, напевно, ніхто допомогти не зможе. Поділ неба — одна з найбільших загадок цього світу.

— Що ж, доведеться нам обшукати його весь, — сказав Бен, дбайливо складаючи мапу. — Облетімо кожен куточок у Гімалаях.

— Гімалаї дуже великі, мій хлопчику, — зауважив Барнабас Візенгрунд. — Ти навіть уявити собі не можеш, які вони великі, — він провів рукою по сивому волоссю і став паличкою малювати на посрібленій долівці ієрогліфи. Один із них був схожий на вузький розріз очей.

— Що він означає? — з цікавістю запитав Бен.

— Оцей? Він… — професор різко випростався і подивився на дракона. Лунг здивовано глипнув на нього.

— У чому справа? — запитав Бен.

— Джин! — вигукнув професор. — Джин із тисячею очей.

— Із тисячею? — пробурмотіла Сірчана шкурка, облизуючи миску. — Я не знаю нікого, хто мав би хоча б три.

— Слухайте! — професор схвильовано нахилився вперед. — Адже досі вам була сама лише шкода від того, що ви притягуєте інші казкові істоти, чи не так? Або, принаймні, ніякої користі.

Дракон похитав головою.

— А що, якби, — продовжував професор, — ви притягли істоту, яка допомогла б вам у ваших пошуках?

— І ця істота — джин? — поцікавився Бен. — Із тих, що сидять у пляшці?

Професор засміявся:

— Азіф навряд чи дасть посадити себе в пляшку, мій хлопчику. Адже він, аби ти знав, дуже могутній джин. Розповідають, що він здатний зробитися величезним, як місяць, і крихітним, як піщинка. Шкіра у нього синя, немов вечірнє небо. Вона вкрита тисячею очей, в яких відображається тисяча місць, які існують на світі, і кожного разу, коли Азіф моргає, у дзеркалі його зіниць відображається нова тисяча місць.

— Схоже, я воліла б ніколи з ним не зустрічатися, — пробурчала Сірчана шкурка. — І навіщо нам його викликати?

Професор знизив голос:

— Тому що цей джин знає відповіді на всі питання на світі.

— На всі? — недовірливо перепитав Бен. Барнабас Візенгрунд кивнув:

— Летіть до нього і