Микола Смоленчук - Смутна доба

Не пішов до Львівського братства, хотів одійти від далекої дороги. Довго розшукував Княгиницького, собожника і однодумця свого; виявив в Угорниках, предковічній красі зелених Карпат.

Отець Іов дуже постарів, а разом починали на Святій горі. Він першим читав послання Вишенського, кликав писати нові. За його прикладом отець Іоанн прийшов на рідну землю.

Брат Іов жив разом із синовцем, ніколи не було в нього свого гнізда, ні дружини, ні дітей, сказано, божа людина!

Побачивши найріднішу на землі істоту, отець Іоанн знову ледве стримував сльози:

— Брате!

Той, розгледівши гостя, аж злетів над землею і теж:

— Брате!..

Іншого звертання у ченців нема.

До глибокої осені Вишенський жив у хатці під смереками на околиці Угорників разом із братом Іовом та його синовцем Дмитром, у молитвах і постах, у тривалих розмовах. Гість зі Святої гори приглядався до небожа Княгиницького, дуже хотів зробити розумного тугодума Дмитра своїм послідовником. Та відчував, що не виходило.

Перечитали «Книжицю», принесену з Афона, Дмитро дивився на Вишенського як на святого, та вперті очі його часто звужувались і спалахували непокорою.

— Не молитися маємо, а боротися зі злом. Грамоту теж знати мусимо, особливо латину, проти недругів наших у вимазаних дьогтем чоботях не підеш!..

Два місяці Княгиницькі одхожували гостя, а потім Вишенський заходився збиратися в дорогу. Зима видалась лютою, замурувала маленькі вікна їхньої хижі, вітри приносили хуртовини, сипали сухим снігом. Господарі ледве уломили його, щоб пересидів негоди.

Коли з приходом весни брат Іов подався в гори, на Манявський скит, отець Іоанн теж потягнувся до своїх дорожних бисаг.

— Куди путь тримати будемо, святий отче? Я теж з вами!..

— Сам ще не знаю куди. Та не для спочинку прийшов на рідну землю!..

І не підозрював, які гіркі розчарування його чекають!

Звідси пішов колись проти половців князь Ігор, згадуване у древніх літописах місто разом з Києвом руйнували татаро-монголи, захоплювали литовські феодали, а сотню літ тому відійшло воно до російської держави, стало його українними землями. Сюди Борис Годунов нерозумно висилав неугодних йому людей.

Новгород-Сіверський став містом, яке вчинило перший опір шляхетському рушенню. Зупинилося воно близько середини листопада, та вже й місяць кінчався, а шляхта з місця не рушила. Гармати Дмитрія стін міського кремля пробити не могли. Воєвода Басманов, розумний і хоробрий воїн, добре знав ратну справу.

Та присягнув Дмитрію Путивль, здалися жителі Рильська і Сіверська, ударили чолом чернігівці, признали царевича Курськ, Кроми і Білгород. В Острі приєднався до рушення місцевий староста Ротомський з великим натовпом розгульної вольниці[109].

Вистраждана московська земля полегшено зітхнула, думали, що царевич-мученик упорядкує нарешті їхнє давно зрушене з нормальних підвалин життя. А царевич став під впертими стінами і не з місця. Петро Басманов, любимець Годунова, ще й глумився зі стін:

— Ваш царевич злодій, його посадять на кол! Разом із вами, сучі діти! Поназбігалися на наше добро!

Під кінець місяця становище в обложеному місті погіршало. Ночами в шляхетський обоз почали перебігати обложені, тільки 27 листопада в стані царевича зібралося до сотні посадських людей.

Левко та його козаки в наступи не ходили, вони належали до царської сотні. Будучи в охороні царевича, Левко знав обставини, в яких перебував царевич, до найменших подробиць. Донські козаки, скажімо, передали Дмитрію дворянина Петра Хрущова, посланого на Дін царем Борисом, щоб підняти козацтво проти Дмитрія.

Царський посол, видзвонюючи кайданами, упав до ніг Дмитрія:

— Тепер бачу, ти істинний царевич і схожий на отця свого, государя Івана Васильовича! Прости і помилуй, по незнанню нашому служимо Борису! Тільки побачать тебе, одразу признають!

Дмитрій наказав зняти з дворянина кайдани і довго розпитував про Москву.

— Хоч я й посол, а в Москві жив лише п'ять днів і мало що знаю. Родом я з Васильгорода.

Проте Хрущов запевняв, що простолюд піде за царевичем, позаяк він істинний. Говорив, що люди втомилися нестатками, розбоєм, брехнею і хочуть, щоб наступив якийсь порядок. Та й боярам Годунов заважає весело жити, їм те не до вподоби!

Левка, коли виявили, що він знає грамоту, перекинули до писарів, які займались підметними грамотами, що їх поширювали на московській землі. Мав змогу він