Жюль Верн - Чорна Індія

піднімати Гаррі вгору. Гаррі розглядався по дорозі із здвоєною увагою. Тепер вже не тільки йому самому грозила небезпека. Спочатку усе йшло добре. Та нараз почув Гаррі сильний подув повітря в глибині ями. Він глянув надолину і побачив в сутінку, який кидало світло лампи, якусь темну масу, що, піднімаючись поволі вгору, незабаром наткнулася на нього.

Був це величезний птах, що піднімався вгору помахом дужих крил. Крилата звірюка спинилася на хвилину у повітрі і люто кинулась на Гаррі.

У Гаррі була тільки одна свобідна рука, щоби боронитися нею перед ударами гострого дзьоба. Гаррі боронився, стараючись заступити собою дитину, та птах кидався тільки на нього. Боротьба продовжувалась. Гаррі крикнув з цілої сили, надіючись, що його почують на верху. Мабуть, і почули його, бо линва скоріше полетіла вгору.

Було ще з вісімдесят стіп догори. Птах із скаженістю кинувся на Гаррі, який, відбиваючись ножем, ранив його в крило. З диким криком почав птах опадати вдолину та незабаром зник у глибині ями.

Та горе! Відбиваючись ножем, Гаррі зачепив об линву і надрізав її. Волосся піднялося у нього з тривоги... Линва почала тріщати і надриватись на висоті біля сто стіп над пропастю!..

Гаррі крикнув у тривозі. Знов обірвалося кілька волокон линви під подвійним тягарем, якого не в силі була вдержати напівперерізана линва. Тоді Гаррі кинув ніж і з надлюдським зусиллям ухопив правою рукою линву вгорі, понад надрізаним місцем. В нього була велика сила, та він почував, як линва поволі виховзується з його рук. Він міг би схопити її обома руками, жертвуючи дитину... Та ця думка навіть не прийшла йому в голову.

А Джек Ріян і його товариші, затривожені криками Гаррі, тягнули ще сильніше. Гаррі думав, що він це видержить до кінця. Його лице зайшло кров’ю... він закрив очі, приготований за хвилину упасти в пропасть.

Та в тій хвилині, коли вже линва виховзувалась йому з рук, його підтягнули із здвоєною силою наверх і витягнули на землю. Тут повалився Гаррі без пам’яти на руки товаришів.

XV.

Неллі в підземній хатині.

За дві години Гаррі, що не зараз прийшов до себе, і дитина, дуже ослаблена, дістались при помочі Джека Ріяна і його товаришів до хатини старого Форда.

Тут розказав усю свою пригоду. Гаррі думав, що витягнув з пропасти дитину... а це була дівчина літ п’ятнадцять-шістнадцять. Її очі, повні здивування, худе, блідої краски личко, що, здавалось, ніколи не оглядало сонячного проміння, і малий зріст чинили з неї якесь дивне, неземне єство. Можливо, тому, що жила вона досі в дивних обставинах, видавалась вона якимсь не земським єством. Зір її, не призвичаєний до електричного світла, розсіяно глядів на все довкола. Коли дівчинку положили на ліжку і вона дещо прийшла до себе, Меджі перша спитала її:

– Як тебе називають?

– Неллі[24], – відповіла дівчина.

– Неллі? – повторила Меджі. – Ти хвора?

– Я голодна... я не їла вже...

З тих кількох слів було видко, що Неллі не привикла говорити. Вона говорила старим галлійським наріччям, яке розуміли ще старі гірняки.

Меджі зараз накормила дівчинку. Як давно лежала вона на дні ями? Того ніхто не знав.

– Скільки днів пробула ти там? – спитала Меджі.

– Днів? – повторила Неллі, яка, видно, не розуміла того слова. Вона похитала головою, як чоловік, який не розуміє, що до нього говорять.

Меджі взяла її руку, погладила по лиці і спитала, ласкаво глядячи на неї:

– Скільки тобі літ, моя дитино?

Неллі знов хитнула здивовано головою.

– Так... скільки літ? – спитала ще раз Меджі.

– Літ? – повторила Неллі.

Те слово, як і слово «день», видимо, було для неї незрозуміле.

Симон Форд, Гаррі, Джек Ріян і його товариші гляділи на неї із почуттям. Це мале бліденьке сотворіння, загорнене в подерте лахміття, викликало в них великий жаль. Гаррі підійшов до неї, взяв її за руку і, вдивляючись в її очі, спитав:

– Неллі... там... в копальні, ти була сама?

– Сама, сама! – крикнула дівчина, підіймаючись.

На її лиці відбився жах. Її очі, які ожили під поглядом Гаррі, знов почали дико глядіти довкруги.

– Сама! Сама! – повторяла вона з якоюсь тривогою в голосі.

– Вона ще надто слаба, щоби могла говорити, – сказала Меджі, укладаючи її на постелі. – Кілька годин сну і доброї поживи повернуть