Юрій Миколайович Щербак - Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

повільного чоловіка, вдягненого у плямисту куртку десантника з ледь помітною татарською золотою ТАМГОЮ — знаком терезів — на лівому рукаві, ходили лихі чутки. Селім-хан вважався нащадком самого Хаджи Селіма І Герая — могутнього кримського хана. Гайдук знав значно більше про свого союзника, але йому потрібна була підтримка Селім-хана, який обіцяв не виводити Крим зі складу України-Руси, не проголошувати самостійний Кримський халіфат, задовольнитися автономією. Селім-хан правив твердою рукою краєм, столицю якого переніс із Сімферополя до Бахчисарая, ближче до гір. Він відновив фортецю Ор на Перекопі, й першим об’єктом нового міста став монумент татарсько-української вічної дружби — бронзові постаті хана Іслама III Герая і гетьмана Хмельницького, обидва на конях — стремено в стремено — вирушають у спільний похід на північ. — Наш Центр політичної інформації імені Заура Хамзина відстежує всі прояви джихадизму й протидіє їм. Ми співпрацюємо з шановною пані Назаровою й надаємо НАВБ необхідну оперативно-агентурну допомогу. Але мирна і лояльна ісламська громадськість України-Руси, чисельність якої сягає п’яти мільйонів, просить звернути увагу на наші духовно-релігійні потреби. Меджліс давно передав на розгляд Ради менеджерів прохання-пропозицію про спорудження в Києві на майдані поміж Софійським і Михайлівським Золотоверхим соборами величної мечеті в пам’ять хана Батия…

— Де-де? — розгублено перепитав командирським голосом Палій.

— Ви добре знаєте це місце, пане міністре, — м’яко пояснив Селім-хан, пестячи свою борідку. — Це на тому місці, де колись стояв злощасний «дирижабль» ГЕПРУ, а ще раніше — управлінця поліції, так звані «прісутствєнниє места». Згадали?

У залі панувала мертва тиша.

— Так ось, чомусь через якусь бюрократичну тяганину РАМ не дає відповіді, що породжує серед віруючих мусульман певний неспокій, грає на руку джихадистам. Я прошу вас, шановний пане Координаторе, — звернувся генерал Селім-хан до Гайдука, — розглянути і позитивно вирішити це питання. А з джихадистами ми впораємось.

Він з гідністю вклонився Гайдукові й сів, знову заглибившись у споглядання монітора.

Гайдук чекав, що слово візьме Шморгун, мер Великого Києва, власник потужної транснаціональної енергокорпорації ЕКВК, яка, вигравши битву за ринки в концерну Малахова «Чорнобиль-30», постачала електроенергію і тверде високоефективне пальне до Європи. Але Шморгун чомусь відмовчався, хоча серед вихідців з Індії та Пакистану, які працювали на його підприємствах, траплялися криваві конфлікти між індуїстами й мусульманами. Гайдук раптом подумав, що після поїздки до Риму в Києві трапився якийсь злам, схожий на збій добре налагодженої програми в комп’ютері історії. «Працює закон змін, коли тріщать старі конструкції, змінюються раптово люди, хитаються стіни звичного життя, розколюється земля під ногами, з-під якої проростають нові, не бачені досі споруди. Такі, як мечеть на Софійській площі».

— Я візьму під особистий контроль справу побудови мечеті, шановний Селім-ага, — пообіцяв Гайдук господареві Криму. — Але хочу лише пригадати дві обставини. Перша: щойно закінчилася реконструкція київської мечеті ар-Рахма, яка стала однією з найбільших у Європі й не завжди заповнена вірянами. І друге: місце на майдані між Софійським і Михайлівським соборами, де ви пропонуєте поставити нову мечеть, прокляте Аллахом.

— Як прокляте? — не зрозумів Селім-хан.

— Це місце муки і смертей невинних людей. На ньому не можна нічого будувати. Колись це було поле битв, поле крові. (Подумав: битв між русичами і татарами). А потім — місце несправедливості. Хіба можна будувати святий дім — мечеть — на такому місці? Ми знайдемо краще місце. Думаю, що пан Шморгун як міський голова Великого Києва підшукає відповідне місце, скажімо, в Київ-East. В Борисполі. Чи не так, пане Валер’яне?

Шморгун похмуро кивнув головою на знак згоди.

По-європейському елегантний, старомодно толерантний, завжди усміхнений приємний блондин, доктор теології, голова галицької Народної Ради Олесь Юркевич, який заступив Романа Войчишина після його трагічної загибелі, звернувся до Гайдука:

— Ваша ексцеленціє, якщо братньому Києву важко буде організувати цей урочистий Акт з огляду на якісь об’єктивні причини, Львів готовий взяти на себе цю почесну функцію. Тим більше що його Святість Папа Климент XV давно обіцяв нам здійснити пасторський візит до Львова і привезти нам, нарешті, точну копію корони, дарованої папою Інокентієм князю Данилу Романовичу. Прошу взяти це під увагу.

На що Шморгун неохоче видушив із себе, що Київ ніколи не відмовиться від такої честі й організує свято єдності на належному рівні.

Навколо інших питань порядку денного РНБ ніяких дискусій не виникло — їх вирішили за годину.

32

Леді не просто розповіла чоловікові, що сталося майже рік тому. Вона створила власний сценарій вічного серіалу про кохання, зраду, ревнощі й ненависть.

Народжена 5 червня 2054 року в Києві, Леда-Франсуаза Першина могла б стати символом «гламурної епохи», яка винесла людство на вершину матеріального добробуту, загнивання й духовної деградації, наркотичного розповсюдження гедонізму, часу всесвітнього панування крадіїв-нуворішів, убогі смаки яких диктували найновіші моди у політиці й мистецтві, бізнесі й буденних звичаях. Знаком тієї епохи став принцип «Все можна купити, всіх можна розбестити; немає ні минулого, ні майбутнього, є тільки безцінна хвилина щасливого життя сьогодні, зараз, цю хвилину; немає ні Судного дня, немає ні кари небесної, ні земної — якщо є гроші — а гроші завжди легко вкрасти — можна відкупитися від будь-якого суду, навіть якщо це суд Господній».

Це була епоха поп-зірок з їх безсоромним виставлянням на всесвітній огляд брудної білизни, найінтимніших подробиць приватного життя, епоха занепаду науки і різкого зменшення кількості фундаментальних відкриттів на тлі зростання кількості моделей гаджетів. Виник культ спортсменів-зірок, яким уклонялися мільйони недорозвинених фізично обивателів, отруєних пивом і фаст-фудом товстунів і товстух; політика перетворилася на поп-шоу, куди кинулися зірки естради й знамениті спортсмени — бо саме їм, а не здібним адміністраторам від давали свої голоси виборці у так званих ліберальних демократіях — більшість, яка потребувала не серйозної розмови про майбутнє, а велася на блазенські обіцянки щасливого (тобто гламурного) життя вже зараз, негайно.

Один філософ назвав цю епоху «переходом людства до нелюдського способу існування». Очевидними були аналогії із загниванням Римської Імперії, з тією лише різницею, що новітні варвари