Лідія Гулько - Царський пояс

темряві намацав перстень і шалено крутив камінцем. На жаль, у суцільній темряві він не бачив богині Апі, образ якої майнув на екрані. Не бачив він і того, що богиня змахнула хустинкою. (Не втримаюся, скажу по секрету: після того змаху хлопчик з дівчинкою стали невидимками. Але про свою зміну вони й не підозрювали. Поки що.)

Діти полегшено зітхнули, коли бравий Патруль зупинився. Але перед тим, як вийти із його черева, вони постраждали. Так, Патруль сьорбнув цистерну води. Кілька разів її відригував та ганяв від щоки до щоки. Лише після такої процедури із силою виплюнув воду.

Дітей понесло в потічкові, понесло і винесло б невідомо куди. Але вони вчасно вхопилися за колону.

Поки Ія приходила до тями, Мишко визирав із-за колони і вивчав нове місце.

Незважаючи на неприємні хвилини, проведені к череві Патруля, нове місце хлопчикові сподобалося. Представляло собою величезну залу, що не мала ні стін, ні стелі, ні меблів. Залу прикрашали лише стрункі колони. Посеред зали на високому стільці сидів насуплений дідуган із бородищем неймовірних розмірів. Бородище білими пухнастими клубками звивалася через усю залу. Дідуган саме вичитував рибину, що опустила хвоста.

– Селюк некультурний! – гримав дідуган. – Мене, морського царя, Нептуна, облив помиями.

– Ваша світлосте, даруйте. Я не хотів. Але в морі сталася надзвичайна пригода.

– Яка ще надзвичайна пригода у моїх мирних володіннях? – перелякано закричав морський цар.

– У таємний сектор із неба звалився людиноподібний восьминіг.

– Ой-йо-йой! – ухопився за бородище Нептун. – Це ж треба? У таємний сектор звалився з неба монстр. Бовдуре, ти його затримав?

– Аякже! Затримав, морський царю!

– То де він? Тягни його за вуха! Хутко!

– Він десь тут, недалечко, ваша світлосте. Я його тільки-но виплюнув.

Дідуган страшно настовбурчив кудлаті брови і схилився з крісла. Обвів злим поглядом усі кутки і закутки. Навіть за колону, де принишкли діти, заглянув. Підвів голову і гримнув на рибину:

– Ти що, кепкуєш із мене? Де той людиноподібний восьминіг?

– Ваша світлосте, добре пам’ятаю: у морі проковтнув восьминога-шпигуна і перед вашим троном його виплюнув! – виправдовувався Патруль.

Морський цар як стукне об камінну підлогу тризубом, як скрикне:

– Мовчати! Придурок безголовий! Оголошую тобі сувору догану. Не з’являйся мені на очі три дні і три ночі.

Рибина ще нижче опустила хвоста і попливла з приміщення, ледь перебираючи плавниками.

Мишко докумекав, що богиня Апі таки змінила гнів на милість. Вона з’явилася тоді, коли він її кликав. Бо лише Апі під силу зробити його з Ією невидимками. Отже, нема сенсу ховатися.

Мишко надзвичайно втішив Ію, коли сказав їй про своє відкриття. Діти на радощах вибігли зі схованки і стрибали.

Раптом до зали влетіла розпашіла русалка. Вона галопом бігла до царя, не обходячи його розкішної бороди. Сердито кричала:

– Таточку Нептуне, сьогодні по дистанційному зв’язку ми обіцяли всім мешканцям Морської імперії тиху, лагідну погоду. Але море хвилюється. Риби нервують. Що сталося?

Царівна сердито стріпнула блакитним волоссям. Морський цар покірно склав руки на грудях.

– Моряночко, здаюся. Твій татко обіцяє більше не гупати і не розмахувати тризубом. Тільки, доню, прошу, зійди з борідки, не паскудь її, не мни.

Моряна пхикнула, але з пухнастих клубків зійшла.

Діти звернули увагу, що охоронці біля високих дверей чомусь нервували. Ось притулили до вуст рожеві довгі мушлі й зіграли сигнал. А потім прокричали::

– Увага, увага! Відійдіть, розступіться! Дорогу високому посланцеві з Олімпу!

Нептуна мовби вітром здуло з тронного стільця. Цар став прямо, виставивши вперед гладке черево. Моряна розпушила волосся і склала губки бантиком. Насамкінець кокетливо зіперлася на татків стілець.

Повітря мелодійно завібрувало – фррр! фррр! У залу влетів світловолосий юнок, що зупинився перед Нептуном. Ія від захвату ахнула. Їй страшенно сподобалася сукенка на юнакові. Така собі коротенька, жовта і шовкова. Сукенка трималася на одному вузлі, зав’язаному на плечі. А Мишко не міг відірвати очей від сандалів. Сандалі були не звичайні, а з крильцями. Це сандалі вигравали – фррр! фррр! Які дивовижні скороходи! Йому б такі!

Високий посланець мовчки вручив цареві конверт – і миттєво зник.

Моряна відкопилила губки. Буркнула:

– От ще селюк. На мене й не глянув.

По тому позіхнула, задерла голову і почимчикувала в зелений куточок. Діти провели царівну поглядом. Не втрималися – побігли слідом. Вони звіддаля милувалися морським садочком. Там росли гігантські рослини. Вони мали лише по одному голчастому стеблу або довжелезному листку. Вони безшумно розхитувалися хвилями: згори донизу і знизу догори. І так безкінечно. От ще дива!

Лист від Посейдона

Дідуган, він же Нептун, підібрав бородище і всівся на трон. Діти (невидимі) сміливо підійшли до морського царя й уважно спостерігали за його діями. Нептун куснув коричневу печатку, що кольором нагадувала шоколад. Довго і задумливо жував. Гидливо скривився і виплюнув печатку з рота. Все ще задумливий, розірвав білий конверт. Витягнув аркуш, помережаний буквами. Старанно розгорнув його і понюхав. Потер літери пальцем. Заглянув на зворотний бік. Роздував щоки і витріщався на папір.

Ію дії старого розсмішили.

– Він не вміє читати. Тримає лист догори дригом.

Дівчинка не втрималася, подала тоненький голосок:

– Ваша світлосте, допомогти прочитати листа?

Цар підскочив. Водив круглими очима. Верескнув:

– Хто тут? Ану з’явися переді мною, Нептуном, морським царем!

– Людський восьминіг, ваша світлосте! – хором відповіли діти.

– Що? Восьминіг? Акула-Патруль не збрехав – ти таки є! О, ідея! Велю тебе покарати. І негайно. – Цар задумливо приклав вказівного пальця до лоба. – Що б таке з восьминогом-шпигуном жахливе учворити? Щоб йому боліло і він смикався, а я щоб реготав, бо було б дуже смішно. О, придумав! Накажу кинути восьминога у стайню. Нехай мій крилатий кінь його