Людмила Когут - Мудрі жінки

І так з дня у день — спершу ганьбили своїх чоловіків, а потім ніжненьким голосочком виявляли їм свою любов. Одне слово, брехухи і хамелеони!

У бухгалтерії працювало четверо жінок, усі майже ровесниці. Бухгалтери, як і вчителі, здебільшого мають складні характери.

Це вже майже професійне. І на роботі для всіх вони просто нестерпні. А головний бухгалтер, особливо, якщо це жінка, — тиран для всіх. Вони — особлива категорія жінок. Бувають привітними або за столом при чарці, або за наявності біля них чоловіків. Чи своїх, чи чужих чоловіків — це вже не має значення, аби лиш були штани. Тоді жінка-бухгалтер перетворюється в жінку-мисливця на чоловіка.

Отакі монстри працювали в цьому маленькому колективі.

Біля вікна сиділа Стефанія, гарна білявка, висока, струнка, сексуальна. Чудові жіночі форми, які вона мала, не в однієї жінки викликали заздрість. Мала великі сині очі, ніс з горбинкою, що не псував рис її обличчя, приємну, але завжди фальшиву посмішку. Вбрана була завжди гарно, любила себе безмежно. Вважала себе безгрішною, чесною, об’єктивною — не жінка, а ангел. Так вважала тільки вона, всі інші бачили її заздрісний характер, її мертву хватку у стосунках із чоловіками. Вона вміла охопити неосяжне, використати все і вся, аби тільки їй було добре. Може, так і треба, хто його знає?..

Мала добрих дітей і чоловіка. Коверзувала над ним, як хотіла, він виконував усі її бажання, а вони завжди були амбітні. І мала вона все, крім необхідного кожній молодій жінці, особливо такій гарній і принадній. Чоловік любив її, але любов його була платонічною, а не фізичною, так можна любити дівчину, а не зрілу жінку, яка хоче фізичного кохання, а не кохання зайця під кущем. Усі чоловіки в нашому офісі задивлялися на неї, на її гарні ноги і сексуально-спокусливі форми. Стефанія це розуміла і була втішена, бо, як кожна жінка, знала собі ціну. Не знав цього тільки її нудний чоловік. Він навіть не здогадувався, що дружина часом скакала в гречку, щоб задовольнити своє недолюблене тіло і відчути себе жаданою жінкою.

За столом навпроти сиділа Марта. Це була дуже нудна, руда жінка, така негарна, що на неї було боляче дивитися, а вагітним жінкам не тільки дивитися на неї, навіть кинути погляд було небажано.

Їй ніякий макіяж уже не міг допомогти. Усе лице в неї було всіяне несимпатичним темним ластовинням. Чоловіки, подивившись на її таке непривабливе лице, вже не мали бажання опускати погляд нижче. І даремно, бо фігура в Марти була гарна, і якщо на неї дивитися ззаду, то можна було б позалицятись. Але, з огляду на її негарне обличчя, треба, щоб чоловік був або незрячий, або нерозумний. Та правду говорять, що любов сліпа, або, як кажуть, «шляхи твої, Господи, незбагненні», бо Марта також мала чоловіка і, на здивування всіх, чоловік її був красень-брюнет, розумний та добрий, чудовий батько для двох синів-близнят, таких же рудих, як і їхня мати.

Жінки не раз пліткували про цю пару і не могли зрозуміти, як такий гарний чоловік, майже з обкладинки журналу «Плейбой», оженився з такою рудою і негарною жінкою. Це була загадка для всіх!

Руда зануда на роботі була незамінною, мала гарне точне мислення. Цифри для неї — поезія. В її розрахунках був ідеальний порядок, також — у паперах та папках. Глянувши на будь-який бухгалтерський документ, вона бачила місце, де закралася помилка. Знала, де показати яку цифру, а де потрібно дещо приховати, була асом у бухгалтерії і правою рукою головного бухгалтера. Руда фурія на роботі, та удома — добра господиня, хороша дружина, вірна і порядна.

Доповнювали молодий колектив дві жінки, Марія і Ганна, які були найкращими подругами. Вони були разом завжди. Зовні такі різні, що навіть не пасували одна до одної. Марія була маленькою повнуватою жінкою з приємними рисами обличчя. Чоловіка мала здорованя, який був майже вдвічі вищий за неї. Напевно, правду кажуть, що великі чоловіки люблять маленьких жінок. Звали його Степан. Марія ж звала його Степанко, ніжно, як дитину. Дітей вони не мали, жили подружнім життям, як кажуть, у цивільному шлюбі, вже довгі роки. Ганна ж була високою ставною жінкою і зовні більше б пасувала до чоловіка подруги, ніж до свого худорлявого невисокого Андрія.

І ось ці четверо різних жінок становили розрахунковоінтелектуальне ядро нашого офісу.

Зранку, відхекавшись, починали рутинну і нецікаву бухгалтерську роботу, від якої іншим було б нудно, а вони в ній кохались і отримували нікому не зрозуміле задоволення. Диваки, та й годі. Час від часу відривалися від таблиць, форм і цифр, і створювали жіночий дискусійний клуб, в якому порушували досить делікатні питання — від настрою і радості кожної з них до сексу.

Питання сексу обговорювались досить відверто, що потім стало головною причиною тої трагедії, що сталася. Ніколи не слід вихваляти свого чоловіка при чужих жінках, бо це небезпечно — його можуть просто вкрасти. У нашому містечку є район, який у народі називають «царське село». І недаремно, бо там побудовані такі замки і котеджі, що в них не соромно розмістити і приймати не тільки іноземних дипломатів, а й принців з їхньою свитою.

Оце так розбудувалися наші співвітчизники! І все це на свої трудові гроші, зароблені потом і кров ю, але це вже інша тема, не така цікава, як кохання і зрада. Так і мої знайомі Степан і Марія збудували собі хатину — двоповерхову віллу, усім родичам і «фальшивим» друзям на дику заздрість.

Хоча всі забули, що будували вони свою садибу важко і довго, понад десять років. Усі молоді роки віддали будові, зате результат був чудовий. У будинку були гарні меблі, розставлені зі смаком, картини на стінах, усе зроблено з любов’ю, у вітальні великий гарний камін, де в холодні вечори палав веселий вогонь і зігрівав душі господарям та їхнім гостям.

До них часто приходили друзі і Марійчині подруги з роботи, і тут, біля вогню, дуже бурхливо продовжували дискусії, не закінчені на роботі.

Їм гарно велося разом, це були приємні часи. Степан і Марія все робили удвох, із любов’ю і наснагою. Господар посадив